В мире, где всё так зыбко,
Сеять хочу улыбку,
Словно прохладу туча,
Словно листву деревья,
Словно луга беззвучность,
Словно полёты перья,
Словно гитара звуки,
Словно глаза усладу,
Словно касанья руки,
Словно и слов не надо...
В мире, где всё так зыбко,
Многость моя и малость:
Сеять хочу улыбку,
Чтоб выростала в радость.
ГИТАРА
Ходили люди. Уходили годы.
Старик стоял с гитарой в переходе,
И по копейке собирал признанье.
В мелодии он находил призванье.
Он радовался девочке, что слушать
его ходила каждую неделю неделю,
сбегая с лекций по каким-то «правам».
Она была права
как правы птицы,
которые летят на юг на зиму.
И он, играя, мир творил в порыве,
Как только видел, что она смеется.
Уходит все: года, успехи, силы,
Уходит всё.
А сердце остается.
***
Когда во тьме сбиваешься с пути,
Когда дорога плавает во мгле,
Ты вспомни на секунду: ты один,
Ведь ты такой один на всей земле!
Ты вспомни, что есть силы и покой,
Что есть исток, откуда льется свет.
И человек, что дорожит тобой,
И та рука, что уведет от бед.
Ты знай одно, что рай уже сейчас
Внутри тебя. Он бродит и живет.
Он проступает радостью из глаз.
Он – твой уют, надежда и оплот.
КАЗКОВЕ МІСЦЕ
Там цвіркуни на гуслях вітру грають,
Там хмари випливають з лона гір,
Там папороті квітка зацвітає,
Там небо дивиться очима зір.
І світ росте і дихає вагітно,
І світ, як сонях, тягнеться увись.
Світанок розпускається, мов квітка,
У ньому воєдино ми сплелись.
І МИ росте, і МИ таке велике,
МИ вже перетворилось на сім'ю.
На інших вулицях я бачу ваші лиця.
Світ любить нас. Я вас люблю. ЛЮБЛЮ!
МУЗИКА СФЕР
Я давно не торкала рукою струни…
У долоньках уяви дивилася сни…
Водограї музичні зі мною завжди!
Напиваюся з них, наче правди, води.
Лабіринт не лякає, бо нитка міцна.
Це життєва мелодія - нотна струна.
Аріадна веде у незнані світи
І назовні виводить - у далеч плисти.
І впиваюся сонцем, як перше дощем,
Відчиняю кватирку у всесвіт ключем,
Роздягаю мелодію, лину у ню
І торкаюся неба, любові, вогню.
І струна, наче стрілка, сопілка, стріла,
Що хотіла лунати й лунати змогла,
Проростає у звуках, проймає до сліз,
І планети поєднує райдужний міст.
І зливаються правда, добро і краса,
І звивається з них триєдина коса.
Ми прямуємо, зоряносерці, в танку
На Молочному Вічнім Чумацькім Шляху.
Крильця вже літо згортає,
І завмирає, як птах.
Сумніви сунуть стадами
В дивних, незнаних лугах...
Час відпочинку і таїнств,
Млосно від зайвих порад.
Промінь грайливо стрибає:
В осені бал-маскарад.
Зараз би тільки весняних
Теплих вітрів і дощу!
Голос густіє в туманах,
Певно, тому й шепочу...
КІНЕЦЬ І ПОЧАТОК
Кінець і початок єдині.
Займався ранок.
Ласкаво-тендітне проміння
Створило замок.
У ньому до сонця сто сходів.
В пелюстках неба
Ця квітка розкрилась на сході,
Мов око нерва.
Кінець і початок єдині.
Минає вітер.
У хвилі влилися хвилини –
Чекання світла.
Є тільки сто сходів до неба.
Хіба це відстань?
Я – човен зі сплетених нервів,
А сонце – пристань.
ДОДОМУ
Повернутись до себе,
Наче після розлуки,
Коли невід у небі
Заламав крила-руки.
Зграя клином – у вітер,
Зачіпаючи миті,
Що у безвість розкриті
На колінах століття.
Як струна контрабасу,
Час розтягся у вічність.
Крики птиць – дикі фрази.
Сни пролились у вічі...
Об ранкові пороги
Вже оббилася втома.
Перемігши знемогу,
Повертають додому.