ВСЕСВІТНІЙ ДІМ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Всесвітній Центр багаї

Квітень 2002 р.

 

Релігійним лідерам світу

Нетлінна спадщина двадцятого століття полягає в тому, що воно спонукало народи світу почати усвідомлювати себе членами єдиного роду людського, а землю –спільною Батьківщиною. Всупереч безупинним конфліктам і насиллю, що затьмарюють небосхил, забобони, які досі вважались невід’ємною рисою людської природи, повсюдно відходять на задній план. Разом з ними руйнуються бар’єри, що довгий час розділяли людську родину, перетворюючи її на вавілонське стовпотворіння особистостей, порізнених своїм культурним, етнічним чи національним походженням. Те, що така докорінна зміна змогла відбутись у настільки короткий строк – практично раптово в історичній перспективі – свідчить про значність майбутніх перетворень.

Як це не прикро, але організована релігія, що самим своїм існуванням покликана служити справі братерства і миру, надто часто стає одною з найбільш грізних перешкод на цьому шляху; згадаймо хоча б той болючий факт, що тривалий час її гідне ім’я слугувало прикриттям для фанатизму. Як правляча рада однієї зі світових релігій, ми почуваємо себе зобов’язаними закликати до ретельного розгляду цього складного питання, яке постає перед релігійним керівництвом. Сама проблема і ті наслідки, до яких вона призвела, змушують нас говорити відверто. Віримо – спільне служіння Богові стане запорукою того, що сказане нами буде сприйнято у тому ж дусі доброї волі, у якому воно висунуто.

Це питання стає особливо очевидним, якщо проаналізувати те, що вже вдалося здобути деінде. В минулому, за невеликим винятком, жінки вважались істотами нижчого роду; особи цієї статі перебували в облозі упереджень, позбавлені можливості виявляти скриті здатності людського духу та зведені до ролі служіння потребам чоловіків. Певна річ, ще існує багато суспільств, де такі умови превалюють та навіть фанатично відстоюються. Проте, на глобальному рівні концепція рівності статей в усьому, що стосується конкретних справ, сьогодні набула сили загальновизнаного принципу. Вона однаково приймається більшістю академічних кіл і засобами масової інформації. Перегляд цього питання був настільки ґрунтовним, що прибічники чоловічого верховенства мусять шукати підтримки лише у тих, чиї погляди перебувають на межі здорового глузду.

Оточені з усіх боків орди націоналізму спіткала та сама доля. З кожною новою кризою в світі його громадяни все з більшою легкістю відрізняють любов до своєї країни, що збагачує життя людини, від сліпої покірливості підбурюванням, що провокують ненависть до інших людей та страх перед ними. Навіть там, де участь у звичних націоналістичних заходах є вигідною справою, нинішня громадська реакція тією ж мірою позначена відчуттям незручності, як у минулому – завзятою переконаністю та ентузіазмом. Цей ефект посилюється безупинною реструктуризацією міжнародних справ. Які б вади не мала система Організації Об’єднаних Націй в її сучасному вигляді та якими б обмеженими не були її можливості до сукупного воєнного протистояння агресії, ніхто не в змозі поставити під сумнів той факт, що фетиш абсолютного національного суверенітету поступово розсіюється.

Расові та етнічні упередження виявилися такими ж приреченими, зазнаючи впливу історичних процесів, що прагнуть покласти край подібним домаганням. У цьому питанні відмова від досвіду минулого є особливо рішучою. Расизм нині настільки заплямував себе причетністю до жахливих подій двадцятого століття, що сприймається як духовна хвороба. Все ще існуючи у формі соціального світогляду в багатьох куточках планети й отруюючи життя значної частини людства, расові забобони повсюди зазнали такого осуду, що вже жодне людське товариство не може упевнено стверджувати свою солідарність з ними.

Не можна сказати, що темрява минулого зникла і раптово з'явився новий світ, осяяний світлом. Величезна кількість людей продовжує відчувати на собі наслідки укоренілих забобонів стосовно етнічного походження, статі, національності, касти і класу. Все свідчить про те, що така несправедливість ще довго існуватиме, оскільки суспільні інституції та стандарти, запроваджувані людством, ще дуже повільно набирають силу до створення відносин нового типу і полегшення долі пригноблених. Швидше за все, суть полягає в тому, що перейдено рубіж, за яким немає вороття. Основні принципи уже визначені, чітко сформульовані, оприлюднені і тепер поступово втілюються в установах, здатних прищепити їх широкому загалові. Безсумнівно, якою б тривалою і напруженою не була боротьба, її результатом стануть докорінні зміни у стосунках між усіма народами, аж до рівня окремих особистостей.

*

На початку двадцятого століття здавалося, що саме релігійні забобони найімовірніше не встоять перед силами змін. Ще раніше, наукові досягнення на Заході завдали нищівного удару по центральних стовпах церковної винятковості. В умовах перетворень, що стосувалися загального уявлення людського роду про самого себе, найбільш перспективною новацією в релігійній сфері видавався міжконфесійний рух. Всесвітня Колумбова Виставка 1893 року в Чикаго піднесла сюрприз навіть своїм амбітним організаторам, започаткувавши славетний «Парламент Релігій» і тим самим створивши образ духовної і моральної злагоди, що полонив уяву народів на всіх континентах і зумів затьмарити навіть наукові, технічні і комерційні чудеса, звеличувані Виставкою.

Словом, здавалося, що стародавні стіни обвалилися. Для впливових мислителів у царині релігії це зібрання стало унікальним, «безпрецедентним у світовій історії». Парламент, на думку свого видатного організатора, «визволив світ від нетерпимості». Було з упевненістю передбачено, що обдаровані лідери скористаються можливістю і пробудять у світових релігійних громадах, які довгий час перебували роз’єднаними, дух братерства, котрий зможе забезпечити необхідні моральні підвалини для нового світу добробуту і прогресу. Це було поштовхом для виникнення і розквіту всіляких міжрелігійних рухів. Різноманітна література, доступна на багатьох мовах, ознайомила найширші кола читачів – віруючих і невіруючих – з вченнями основних віросповідань. Ця зацікавленість, в свій час, була підхоплена радіо, телебаченням, кіно і, нарешті, Інтернетом. Вищі учбові заклади запровадили академічні програми з порівняльного релігієзнавства. Міжрелігійні богослужіння, немислимі лише кілька десятиріч тому, наприкінці століття вже ставали звичним явищем.

На жаль, абсолютно очевидно, що цим починанням не вистачає як інтелектуальної послідовності, так і духовного присвячення. На противагу процесам уніфікації, які видозмінюють решту соціальних відносин людства, ідея того, що всі великі світові релігії однаково вагомі по своїй суті та походженню, уперто відкидається прибічниками усталених шаблонів вузькорелігійного мислення. Успіх в області расової інтеграції – не просто наслідок вияву сентиментальності чи впровадження певної стратегії, це плід визнання того, що народи світу являють собою єдиний рід, особливі риси численних різновидностей якого не можуть служити приводом до звеличення чи приниження будь-яких його представників. Подібно до цього, наслідком емансипації жінок стала готовність як суспільних інституцій, так і громадської думки, визнати той факт, що не існує вмотивованих підстав – біологічних, соціальних чи етичних – аби виправдати позбавлення жінок повної рівноправності з чоловіками, а дівчаток – рівних освітніх можливостей з хлопчиками. Так само і висока оцінка внеску деяких держав у розвиток глобальної цивілізації не є виправданням для плекання застарілої ілюзії того, що інші нації здатні лиш мало або не здатні взагалі посприяти цьому розвиткові.

Складається враження, що релігійні керманичі в переважній більшості своїй не в змозі здійснити настільки радикальної переорієнтації. Інші суспільні об’єднання сприймають єдність людства не лише як неминуче наступний крок поступування цивілізації, але і як нагоду для різноманітних менших спільностей найповніше виразити свої можливості у цей переломний момент нашої колективної історії. Більша частина організованої релігії, одначе, стоїть паралізована на порозі майбутнього, затиснута у ті самі догми і претензії на привілейований доступ до істини, які несуть відповідальність за розпалювання деяких найзапекліших конфліктів, що розділяють мешканців планети.

Наслідки цього залишаються згубними для благополуччя людей. Безперечно, немає необхідності детально описувати всі страхіття, що спіткали сьогодні знедолене людство через спалахи фанатизму, які безчестять ім'я релігії. І явище це не нове. Одним з численних прикладів того можуть служити релігійні війни в Європі 16-го сторіччя, котрі забрали життя близько 30 відсотків населення цього континенту. Нам слід замислитись, що відтоді породило сім’я, заронене в людську свідомість сліпими силами вузькоглядного догматизму, який розпалив подібні конфлікти.

До цього переліку треба додати зраду розуму, яка більше за будь-який інший чинник позбавила релігію притаманної їй властивості відігравати вирішальну роль у формуванні суспільного життя. Релігійні інституції, заклопотані обрядовістю, що розсіює і сковує людську активність, надто часто стають головними посередниками у знеохоченні дослідження дійсності та використання тих розумових здібностей, які є відмітною рисою людськості. Осудження матеріалізму або тероризму не надасть дієвої допомоги боротьбі із сучасною моральною кризою, якщо воно не почнеться з відвертого визнання того, що релігійні інституції не виконали своїх обов’язків, залишивши маси віруючих беззахисними та вразливими перед свавіллям цих сил.

Якими б тяжкими не були ці роздуми, вони не звинувачують організовану релігію, а швидше служать нагадуванням про ту дивовижну силу, якою вона наділена. Релігія, як нам усім відомо, звертається до самих витоків людського мотивування. Коли вона була вірною духу і прикладу видатних Постатей, які приносили в світ величні системи вірувань, вона пробуджувала в цілих народах здатність до любові й прощення, творчості й сміливих звершень, подолання забобонів, до самопожертви в ім’я загального блага та до підкорення імпульсів тваринного начала. Животворною силою у вихованні людської природи є, поза жодним сумнівом, саме вплив послідовного приходу цих Богоявлень, що сягає світанку літописної історії.

Та сама сила, що відрізнялася такою дієвістю в минулі віки, і сьогодні лишається невгасимою рисою людської свідомості. Наперекір всіляким труднощам і майже позбавлена відчутної підтримки на цьому шляху, вона продовжує бути джерелом натхнення для незліченних мільйонів людей в їх боротьбі за виживання і народжує в усіх землях героїв і святих, чиї життя є найпереконливішим уособленням тих принципів, що їх вміщують писання сповідуваних ними вір. Як свідчить історичний розвиток цивілізації, релігія здатна також глибоко впливати на структуру соціальних відносин. Дійсно, важко уявити собі будь-яке фундаментальне досягнення цивілізації, що не здобувало б собі моральної наснаги з цього невичерпного джерела. Чи можливо, в такому разі, припустити, що перехід до кульмінаційного етапу багатотисячолітнього процесу розбудови планети може бути здійснений у духовному вакуумі? Якщо сумнівні ідеології, що минулого століття царювали в нашому світі, і не принесли нічого іншого, то, принаймні, вони переконливо довели, що дана потреба не може бути задоволена за рахунок альтернативних засобів, витворених людською винахідливістю.

*

Свої напучування щодо сьогодення Багаулла узагальнив словами, написаними понад століття тому і широко розповсюдженими в наступні десятиріччя:

Не може бути жодних сумнівів у тому, що народи світу будь-якої раси і релігії черпають натхнення з єдиного небесного Джерела і всі вони – піддані одного Бога. Розходження між настановами, яких вони дотримуються, слід приписувати мінливим вимогам і запитам епох, в які вони були явлені. Всі вони, за винятком небагатьох, що є породженням людської порочності, заповідані Богом і є відображенням Його Волі і Наміру. Повстаньте й, озброївшися силою віри, розбийте на скалки кумирів ваших суєтних прагнень, що сіють чвари поміж вас. Міцно тримайтеся того, що зближує вас і єднає.

Даний заклик не вимагає зречення відданості основоположним істинам жодного з великих світових віровчень. Зовсім навпаки. Віра має своє власне веління і є мірилом самої себе. Те, в що вірять або не вірять інші, не може бути авторитетним для совісті будь-якої людини, гідної цього імені. До чого вищенаведені слова недвозначно закликають, так це до відмови від усіх тих претензій на винятковість і остаточність, котрі, оплітаючи своїм корінням життя духу, залишаються найсильнішим чинником придушування прагнення до єдності і збудження ненависті і насильства.

Вважаємо, що саме на цей історичний заклик повинні відізватися релігійні вожді, якщо вони взагалі хочуть мати вагу в глобальному суспільстві, що формується під впливом перетворень і досвіду двадцятого століття. Добре помітно, що все більше людей приходять до усвідомлення того, що істина, яка лежить в основі всіх релігій, по суті своїй єдина. Це усвідомлення не є результатом розв’язання теологічних суперечок, а приходить інтуїтивно від розширення кола спілкування і поступового визнання єдності людської сім'ї. Із безладдя релігійних доктрин, ритуалів і затверджених зведень законів, успадкованих від зниклих світів, з’являється відчуття того, що духовне життя, подібно до єдності, явленної розмаїттям націй, рас і культур, становить нероздільну безмежну реальність, доступну кожному. Для того, щоб це неоформлене і все ще неясне почування зміцнилося й ефективно посприяло встановленню світового миру, воно повинно отримати щиру підтримку тих, до кого, навіть за нинішніх умов, населяючі земну кулю людські маси продовжують звертатися за керівництвом.

Між основними світовими релігійними традиціями, безумовно, існують численні відмінності стосовно соціальних настанов і форм богослужіння. Навряд чи могло бути інакше, зважаючи на минулі тисячоліття, в ході яких Божественні одкровення одне за одним були спрямовані на задоволення перемінних потреб цивілізації, що невпинно розвивається. Справді, невід'ємною рисою писань більшості основних релігій є вираження, в тій чи іншій формі, принципу еволюційного характеру релігії. Ніякі моральні доводи не зможуть виправдати маніпуляції культурною спадщиною для породження забобонів і відчужування, адже призначення цієї спадщини -- збагачувати духовний досвід. Першорядне завдання душі завжди буде полягати в тому, щоби пізнавати дійсність, жити у відповідності з істинами, в яких вона переконується, та виявляти цілковиту повагу до зусиль інших людей чинити так само.

Можна висунути заперечення, що якщо всі великі релігії визнати в рівній мірі Божественними за походженням, це призведе до переходу багатьох людей з однієї віри в іншу чи, принаймні, сприятиме цьому. Так воно чи ні, але, без сумніву, це має другорядне значення в порівнянні з тією сприятливою можливістю, яку історія нарешті відкрила для тих, хто свідомий існування світу, що виходить за межі земного, і тією відповідальністю, яку це усвідомлення накладає. Кожна з великих релігій може навести виразні і достовірні свідчення своєї дієвості у вихованні доброчесного характеру. Ніхто також не може упевнено стверджувати, що доктрини, властиві одному віровченню, в більшій або меншій мірі зумовлюють нетерпимість та забобони, ніж доктрини, властиві іншим. Цілком природно, що в світі, який об'єднується, моделі поведінки і взаємодії будуть постійно видозмінюватися, і, безперечно, роль установ будь-якого типу – вирішити, яким чином цей процес може бути скерований на встановлення єдності. Запорукою тому, що кінцевий результат буде обнадійливим у духовному, етичному і соціальному сенсі, є невмируща віра численних мешканців Землі, чиї інтереси досі не беруться до уваги, в те, що всесвітом править не примха людини, а любляче й несхибне Провидіння.

Разом із розвалом бар’єрів, що роз’єднують народи, наш час засвідчує падіння колись нездоланної стіни, що, як вважали в минулому, навіки відділила життя небес від життя землі. Писання всіх релігій завжди навчали віруючого вбачати в служінні іншим не тільки моральний обов’язок, але й стежину, по якій його душа прямує до Бога. Поступова реструктуризація суспільства надає сьогодні нового змісту цьому добре відомому положенню. В міру того, як споконвічна обітниця світу, що живе за принципами справедливості, поступово набуває практичних обрисів, задоволення потреб душі і суспільства дедалі частіше розглядається в якості двох взаємодоповнюючих сторін зрілого духовного життя.

Якщо релігійні лідери збираються визнати істинність попереднього судження, їм спершу слід підтвердити те, що релігія і наука являють собою дві неодмінні системи знань, з допомогою яких розвивається самосвідомість людини. Ці два основні взаємозалежні способи пізнання дійсності, аж ніяк не суперечачи один одному, приносили найкращі плоди в ті нечасті, проте щасливі періоди історії, коли визнавалась їх взаємодоповнююча природа і вони мали можливість діяти укупі. Досягнення і відкриття, що з'являються внаслідок наукового прогресу, для їх належного застосування слід завжди співвідносити з духовними й етичними правилами; релігійні переконання ж, у свою чергу, якими б шанованими вони не були, необхідно піддавати, охоче і з вдячністю, неупередженій науковій оцінці.

Нарешті, ми підійшли до питання, якого торкаємося з певною обачливістю, оскільки воно безпосередньо стосується совісті. Не дивно, що серед багатьох спокус цього світу релігійне керівництво найбільше непокоїть проблема використання влади в питаннях віри. Кожен, хто присвятив довгі роки глибоким роздумам і вивченню писань тієї чи іншої з великих релігій, добре обізнаний із часто повторюваною аксіомою про те, що влада може справляти згубний вплив на особистість тим сильніший, чим більша влада. Безвісні внутрішні перемоги над цим випробуванням, що здобувалися в усі часи численними священнослужителями, без сумніву лишаються для організованої релігії одним з головних джерел творчої снаги і повинні розцінюватись як одна з її найвищих відзнак. В тій же мірі піддатливість з боку інших релігійних лідерів принадам мирської влади продовжує бути родючим підґрунтям для цинізму, порочності і відчаю серед всіх, хто помічає її, вже не кажучи про те, як це позначається на спроможності релігійних лідерів виконувати свій громадський обов’язок перед суспільством у цей критичний момент історії.

*

Будучи причетною до облагородження характеру й упорядкування людських стосунків, релігія протягом усієї історії відігравала вирішальну роль у визначенні сенсу життя. Вона завжди плекала добро, засуджувала зло і відкривала очам усіх, хто волів бачити, картину досі неусвідомлюваних можливостей. Із її настанов наділена розумом душа черпала підтримку для подолання обмежень, що накладає на неї цей світ, і найповнішого розкриття свого потенціалу. Вірна своєму високому покликанню, як випливає з самої її назви, релігія водночас служила провідною силою, що зв’язувала воєдино різноманітні народи в ще більші і складніші суспільні системи, завдяки чому розкривалися і знаходили вираження індивідуальні здібності. Величезна перевага нинішнього часу полягає в тому, що рід людський отримав нагоду подивитися на хід розвитку цивілізації як на виняткове явище – повторюване знов і знов стрічання нашого світу зі світом Божим.

Окрилена цим баченням, громада багаї активно сприяє міжрелігійному рухові з часів його зародження. Багаї не тільки вітають встановлення дружніх стосунків, що зумовлює ця діяльність; вони вбачають у намаганнях різних релігій зблизитися між собою готовність людства слідувати Божественній Волі, вступаючи в пору своєї колективної зрілості. Члени нашої громади і надалі робитимуть для цієї діяльності все, що від них залежить. Між тим, вважаємо своїм обов'язком повідомити нашим поплічникам у цих спільних зусиллях своє переконання, що для того, аби міжконфесійний діалог міг відчутно посприяти зціленню недугів, від яких страждає сповнене відчаю людство, він має щиро і без подальших вагань затвердити ту всеосяжну істину, якою цей рух покликаний до життя: що Бог єдиний і що релігія, при всьому розмаїтті культурного вираження і людського тлумачення, єдина також.

З кожним новим днем зростає загроза того, що вогнища релігійних забобонів, розгораючись, перетворяться на всесвітню пожежу, наслідки якої важко й уявити. Цивільна влада без сторонньої допомоги не в змозі відвернути таку небезпеку. Не слід обманювати себе і тим, що заклики до взаємної терпимості самі по собі зможуть загасити ворожнечу, котра нібито освячена Божественним благословенням. Ця криза вимагає від релігійних лідерів такого ж рішучого розриву з минулим, як і ті, що відкрили шлях суспільству до подолання однаково згубних забобонів щодо раси, національності і статі. Єдиною підставою до справляння впливу в питаннях совісті може бути лише побудження служити добробуту людства. Необхідність такого служіння ніколи не була настільки явною, як у цей найвеличніший переломний момент в історії цивілізації. «Добробут людства, його мир і безпека не будуть досягнуті доти, – запевняє Багаулла, – поки міцно не затвердиться його єдність».

Всесвітній Дім Справедливості

 

Заява Міжнародного співтовариства багаї з нагоди 50-ї річниці Організації Об’єднаних Націй
Нью-Йорк, США
жовтень 1995 року

ЗМІСТ

    Передмова: добра нагода замислитись
    Усвідомлення історичної ситуації: заклик до світових лідерів
    Визначення ролі ООН в межах нового міжнародного ладу
        Поновлення престижу Генеральної Асамблеї
            Підвищення мінімальних вимог до членства в ООН
            Призначення комісії у справах кордонів
            Пошуки шляхів налагодження фінансових справ
            Обов’язковий перехід на всесвітню допоміжну мову та єдину письменність
            Вивчення можливості введення єдиної міжнародної валюти
        Вироблення чіткої виконавчої функції
            Обмеження застосування права вето
            Надання статусу постійності системі епізодичного застосування збройних сил
            Застосування принципу колективної безпеки до вирішення інших проблем світового суспільства
            Збереження успішно діючих установ ООН з незалежними виконавчими функціями
        Зміцнення Світового суду
            Розширення сфери юрисдикції Суду
            Координація діяльності спеціалізованих судів
    Вивільнення потенціалу особистості: Насущна потреба нового міжнародного ладу
        Сприяння економічному розвиткові
            Розпочати рішучу кампанію з втілення порядку денного на 21-е століття
        Захист основоположних людських прав
            Зміцнення механізмів спостереження, впровадження та контролю в системі ООН
            Заохочування до всесвітнього визнання міжнародних конвенцій з прав людини
            Підвищення авторитету органів ООН, що здійснюють нагляд за дотриманням прав людини
        Підвищення статусу жінок
            Збільшити участь жінок в делегаціях країн-членів ООН
            Заохочувати до всесвітньої ратифікації міжнародних конвенцій, що захищають права жінок та підвищують їх статус
            Розпланувати на майбутнє заходи щодо практичного здійснення Пекінської платформи дій
        Особливе значення духовного розвитку
            Сприяння розробці програм духовного виховання в учбових закладах
    Переломна віха в історії людства: Заклик до світових лідерів

Примітки

Об’єднання всього людства є ознакою нового історичного періоду, в який зараз вступає людська спільнота. Єдність роду, племені, міста-держави та нації успішно досягнуто й остаточно затверджено. Всесвітнє єднання – ось та мета, до якої зараз прямує збентежене людство. Процес формування націй добігає кінця. Безладдя, притаманне державному суверенітету, стрімко наростає. Вступаючи в пору зрілості, світ мусить відкинути цей фетиш, визнати спорідненість і цілісність людських взаємин і назавжди утвердити устрій, який би найкращим чином уособлював цей основоположний принцип людського життя.

Шоґі Ефенді, 1936 рік

I. Передмова: добра нагода замислитись.

20-те століття, один з найбільш неспокійних періодів в історії людства, позначилося численними потрясіннями, революціями та рішучою відмовою від минулого. Деякі з цих потрясінь – від розпаду колоніальної системи й великих імперій дев’ятнадцятого сторіччя до розгортання й провалу грандіозних за своїм розмахом і згубних за своїми наслідками експериментів з тоталітаризмом, фашизмом та комунізмом – були надзвичайно деструктивними, супроводжуючись загибеллю мільйонів, викоріненням усталених життєвих укладів і традицій та крахом освячених віками інституцій.

Проте інші зрушення й тенденції виявилися більш обнадійливими. Наукові відкриття й суспільні нововведення посприяли багатьом прогресивним перетворенням у соціальній, економічній та гуманітарній сферах. Проторувався шлях до нового розуміння прав людини та ствердження особистої гідності, розширення можливостей для індивідуального й колективного розвитку та нових сміливих підходів до пізнання й самоусвідомлення людини.

Ці паралельні процеси – розвал установ минулого, з одного боку, та розквіт нових стандартів мислення, з іншого, – є свідченням наростання протягом останнього століття єдиної тенденції до посилення взаємозалежності та інтеграції роду людського.

Така тенденція спостерігається у різних сферах – від злиття світових фінансових ринків, що, в свою чергу, віддзеркалює використання людством різноманітних взаємопов’язаних джерел енергії, продовольства, сировини, технологій та знань, до створення комунікаційних і транспортних систем, які оперізують усю земну кулю. Вона відображується в науковому обґрунтуванні цілісності земної біосфери, що, в свою чергу, надало нового змісту проблемі глобальної координації. Іншим, хоча і згубним проявом такої тенденції є можливості сучасних систем озброєння, потужність яких поступово зросла до тої відмітки, коли жменьці людей під силу покласти край існуванню світової цивілізації. Саме загальне усвідомлення цієї тенденції – як в позитивних, так і руйнівних проявах, – надає виразності знайомій картинці Землі у вигляді блакитно-білої сфери, що обертається на тлі бездонної темряви космосу, – образу, під впливом якого викристалізовується наше сприйняття всього розмаїтого людства як єдиного народу, що мешкає у спільній обителі.

Це явище проявляється також і в настійних зусиллях світових держав створити такий політичний світоустрій, який зміг би гарантувати людському роду життя у мирі, справедливості й благоденстві. Двічі в цьому сторіччі людство робило спроби встановити новий світовий лад. Кожна така спроба намагалася використати прояви визнання глобальної взаємозалежності, зберігаючи, однак, недоторканою систему, котра понад усе ставила державний суверенітет. У перспективі століття, що добігає кінця, створення Ліги Націй – прорив в уявленнях про колективну безпеку – ознаменувало собою перший рішучий крок до нового світового устрою.

Наступне зусилля, здійснене під впливом потрясінь Другої світової війни на засадах Хартії, складеної переважно переможцями у тій трагедії, забезпечило існування протягом п’ятдесяти років найвищої міжнародної інстанції – унікальної установи, що стала величним символом відстоювання колективних інтересів людства як єдиного цілого.

Як міжнародна установа Організація Об’єднаних Націй продемонструвала спроможність народів до спільних дій у галузях охорони здоров’я, сільського господарства, просвіти, охорони довкілля й турботи про дитинство. Вона зміцнила наше колективне моральне устремління до побудови кращого майбуття, відображене в повсюдному прийнятті міжнародних Угод з прав людини. Вона дала вихід затаєній здатності людей до співчуття, свідченням чому стало призначення фінансової та гуманітарної допомоги людям, що потерпають від лиха. В найважливішій же сфері побудови мирного життя, миротворчих ініціатив та підтримання миру Організація Об’єднаних Націй проторувала виразний шлях до майбутнього без воєн1.

Щоправда, всеосяжні цілі, окреслені в Статуті Організації Об’єднаних Націй, виявилися розпливчатими. Всупереч високим сподіванням її засновників, створення Організації Об’єднаних Націй близько п’ятдесяти років тому не стало передвістям епохи миру і процвітання для всіх і кожного2.

Хоча Організація Об’єднаних Націй, без сумніву, відіграла важливу роль в попередженні третьої світової війни, останні п’ять років позначилися численними локальними, національними та регіональними конфліктами, що коштували мільйонів людських життів. Ледве покращання відносин між наддержавами усунуло ідеологічну мотивацію для подібних конфліктів, як розгорілися здавна жевріючі етнічні та міжрелігійні суперечності, ставши новими джерелами протистояння. До того ж, хоча припинення холодної війни зменшило фатальну загрозу глобальної бійні, продовжують існувати знаряддя й технології – а деякою мірою й приховані суперечності, – що в змозі спричинитися до спустошення та загибелі всієї планети.

В питаннях соціальної сфери також зберігаються серйозні проблеми. Поряд із досягненням нового рівня погодженості в глобальних програмах охорони здоров’я, стабільного розвитку та прав людини, ситуація на місцях у багатьох регіонах погіршилася. Свідчень цьому надто багато: це тривожне поширення войовничого расизму та релігійного фанатизму, розростання ракової пухлини матеріалізму, епідемічний сплеск правопорушень та організованої злочинності, повсюдне посилення безглуздого насильства, зростаюча нерівність між заможними й бідними, триваюча несправедливість стосовно жіноцтва, „загублені” покоління внаслідок повсюдного розвалу сімейних устоїв, аморальність розгнузданого капіталізму та зростання політичної корупції. Щонайменше мільярд живе в крайній бідності, а понад третини мешканців планети залишаються неписьменними3.

Оскільки одночасні процеси розпаду та відродження наближають світ до своєрідного кульмінаційного моменту, 50-та річниця Організації Об’єднаних Націй надає своєчасну сприятливу можливість призупинитися й порозмислити над тим, як саме людство може разом зустріти своє майбутнє. Та й справді, останнім часом виникло багато корисних пропозицій, спрямованих на зміцнення ООН та посилення її здатності координувати готовність держав відгукнутися на цей заклик часу.

Всі такі пропозиції можна умовно розділити на три категорії. Перша група стосується головним чином бюрократичних, адміністративних та фінансових проблем у межах самої системи ООН. Друга охоплює побажання реформування таких установ, як Рада з економічних та соціальних питань, Рада з опіки та Бреттонвудські економічні інституції. Інші пропонують здійснити зміни в політичній структурі ООН, закликаючи, приміром, розширити представництво Ради Безпеки та (або) переглянути сам Статут ООН4.

Більшість подібних пропозицій відзначається конструктивністю, але деякі з них є провокаційними. Одним із найбільш виважених і продуманих є звіт Комісії з питань глобального керівництва під назвою „Наше глобальне добросусідство”, який обстоює прийняття нових цінностей, а також структурні реформи в системі Організації Об’єднаних Націй5.

Саме в руслі посильної участі в безперервному обговоренні цієї першорядної проблеми Міжнародне співтовариство багаї відчуває необхідність поділитися своїми переконаннями. Наша точка зору ґрунтується на трьох вихідних твердженнях. По-перше, дискусії про майбутнє Організації Об’єднаних Націй мають відбуватися в широкому контексті еволюції міжнародного устрою та її напрямків. У другій половині двадцятого століття Система ООН розгорталася спільно з іншими великими інституціями. Тому ці інституції в своїй сукупності й визначатимуть подальший розвиток міжнародного ладу, та й самі під його впливом набуватимуть більш досконалої форми. А відтак, завдання, роль, діючі принципи і навіть функціонування ООН треба розглядати лише в світлі їх відповідності ширшій меті встановлення міжнародного порядку.

По-друге, оскільки людство являє собою єдиний неподільний організм, за кожного члена людського роду, що народжується у цей світ, несе відповідальність вся спільнота. Така взаємозалежність між індивідом і суспільством становить моральну опору більшості тих прав людини, котрі своїми інструментами намагається окреслити Організація Об’єднаних Націй. Рівною мірою вона, взаємозалежність, допомагає усвідомити ключову мету міжнародного ладу: утвердження й захист прав кожної особи.

По-третє, до обговорення перспектив міжнародного світоустрою мусить залучитися і стати дієвим його учасником переважна більшість людства. Ця тема є настільки важливою, що її обговорення не можна обмежити участю лише одних лідерів – чи належать вони до урядовців, бізнесменів, академічних кіл, представників культу або громадських організацій. Навпаки, учасниками цієї розмови мають стати жінки й чоловіки з народу. Широке представництво учасників надасть процесу обговорення більшої ваги через підвищення поінформованості світової громадськості та зростаючу підтримку всеосяжного світового ладу.

II. Усвідомлення історичної ситуації: заклик до світових лідерів.

Міжнародне співтовариство багаї розглядає нинішній безлад у світі й катастрофічний стан суспільних справ як природний етап органічного процесу, що врешті-решт неминуче призведе до об’єднання людського роду в єдиному соціальному ладі планетарного масштабу.

Людська раса як окрема органічна цілісність в своїй еволюції пройшла стадії, аналогічні дитинству й підлітковим рокам в житті кожної людини і в даний час перебуває в кульмінації буремної юності, в довгоочікувану пору свого повноліття6. Процес всесвітньої інтеграції, що вже є дійсністю у сферах бізнесу, фінансів та комунікацій, починає набувати реальних обрисів і на політичній арені.

Історично склалося так, що цей процес пришвидшився раптовими катастрофічними подіями. Саме спустошливі перша та друга світові війни поклали початок створенню Ліги Націй та Організації Об’єднаних Націй відповідно. Чи будуть прийдешні здобутки також досягнуті після подібних жахливих катаклізмів, які важко уявити, а чи стануть вони наслідком прояву доброї волі народу, залежить від усіх, хто населяє Землю. Небажання вдатися до рішучих дій було б цілковитою безвідповідальністю.

Оскільки влада на даному етапі належить керівним державним апаратам, завдання визначення конкретної структури нового світоустрою є обов’язком, що покладається на глави та уряди держав. Закликаємо керівників усіх рівнів активно підтримати скликання зібрання світових лідерів ще до кінця нинішнього сторіччя з метою визначитися, яким чином можна заново окреслити і реструктурувати існуючий міжнародний лад, щоб він міг задовольнити усі запити сучасного світу. Дехто запропонував, що таке зібрання лідерів можна було б наректи Всесвітньою зустріччю в верхах з проблем глобального управління7.

Подібна зустріч в верхах могла би базуватися на досвіді, набутому низкою вельми вдалих форумів Організації Об’єднаних Націй, що відбулися в першій половині 1990-х років. Ці конференції, що включали в себе Всесвітній самміт з захисту дитинства 1990 р., Конференцію з питань довкілля та розвитку 1992 р., Всесвітню конференцію з прав людини 1993 р., Міжнародну конференцію з проблем народонаселення та розвитку 1994 р., Всесвітній самміт з питань соціального розвитку 1995 р. та 4-ту Міжнародну конференцію з питань жіноцтва того ж року, напрацювали нову методологію глобального підходу до обговорення нагальних проблем.

Запорукою успішності цих обговорень стала конструктивна участь громадських організацій. Енергійне залучення саме таких організацій, котрі намагаються відстоювати потреби й інтереси народних мас, оживляла ці копіткі переговори між урядовими делегаціями стосовно змін у політичних, суспільних та економічних структурах світу й задавала в них тон. Важливим є й те, що під час кожної зустрічі світових лідерів присутність представників громадських організацій і засобів масової інформації з усього світу надавала вагомості й узгодженості робочим процесам конференцій.

Готуючись до запропонованого самміту, світовим лідерам вартувало б скористатися цим досвідом, аби зробити своє зібрання якомога продуктивнішим і заручилися прихильністю й підтримкою народів усього світу.

Дехто побоюється, що міжнародні політичні інституції неминуче спіткає надмірна централізація, і вони перетворяться на ще один непотрібний бюрократичний прошарок. Тут слід недвозначно й переконливо заявити, що будь-яка нова структура глобального управління мусить – як з принципових, так і з практичних позицій – гарантувати відповідальне ставлення до виконання прийнятих рішень8.

Дотримання чіткого балансу не завжди може бути легкою справою. З одного боку, справжній розвиток і реальний прогрес можуть досягатися тільки самими людьми, діючими поодинці й колективно, у відповідь на конкретні запити і потреби часу та місця. Можна висунути заперечення, що децентралізація управління є неодмінною умовою розвитку9. З іншого боку, міжнародний устрій певною мірою вимагає глобального керування й координації.

Отже, згідно з окресленими вище принципами децентралізації міжнародні установи мають наділятися повноваженнями діяти лише в сферах міжнародних інтересів, де держави не можуть самостійно приймати рішення і куди вони не можуть втручатися з метою захисту прав окремих осіб чи країн. Всі інші справи мають бути скеровані на розгляд національних та місцевих органів влади10.

Крім того, коли лідери безпосередньо окреслюватимуть структуру майбутнього міжнародного ладу, їм слід взяти до уваги широкий спектр підходів до управління. Може статися так, що вдалий вибір скоріше втілюватиме, поєднуватиме й відтворюватиме гідні риси, притаманні кожному з них, аніж буде повністю повторювати будь-яку одну загальновизнану систему керівництва.

Приміром, однією з випробуваних часом моделей управління, котра здатна узгодити усе світове різноманіття в єдиній уніфікованій системі, є федеральний устрій. Федералізм показав себе дієвим знаряддям децентралізації владних повноважень і процесів прийняття рішень у великих, різнорідних і багатоскладових країнах, разом з тим зберігаючи на необхідному рівні їх єдність і стабільність. Іншим типом, гідним уваги, є співдружність, котра на всесвітньому рівні віддавала б перевагу інтересам усієї спільноти, а не окремих держав.

Слід якомога ретельніше продумувати архітектоніку міжнародного впорядкування, щоби з плином часу воно не виродилося в певну форму деспотизму, олігархії або демагогії, що глибоко в’їлися в структуру та діяльність його складових політичних установ.

В 1955 році, під час критичного перегляду Статуту ООН з нагоди її першого 10-річчя, Міжнародне співтовариство багаї звернулася до ООН із заявою, що ґрунтувалася на ідеях, висловлених Багауллою близько століття тому. „В уявленнях багаї світовий лад визначається таким чином: світова Наддержава, заради якої всі народи світу поступляться претензіями на проголошення війни, певними правами оподаткування й усіма правами утримання збройних сил, окрім формувань для підтримки внутрішнього правопорядку в межах кожної окремої країни. Ця Держава має включати Міжнародний виконавчий орган, наділений верховними незаперечними повноваженнями вживати заходів щодо будь-якої країни-порушника зі складу Співдружності; Всесвітній парламент, члени якого є обраними представниками народів різних країн, затвердженими урядами цих же країн; Вищий міжнародний суд, вироки якого підлягають обов’язковому виконанню навіть у тих випадках, коли ті, кого вони стосуються, не погоджувалися добровільно подати свої справи на його розгляд”11.

Хоча ми вважаємо всесвітній уряд, обрисований таким чином, одночасно й останньою надією, і неминучим майбутнім всього людства, визнаємо, що такі його контури відображують далеке прийдешнє світової спільноти. З огляду на потребу негайних перемін у нинішньому стані справ, людство потребує рішучої, дієвої й практично здійсненної стратегії, котра простиралася б далі споглядання привабливих перспектив. А проте, через зосередження на цій багатообіцяючій концепції з плутанини суперечливих точок зору і доктрин виникає чітке й послідовне бачення напрямів поступових змін на краще.

III. Визначення ролі ООН в межах нового міжнародного ладу.

Організація Об’єднаних Націй знаходилася в центрі міжнародної системи, створеної переможцями в другій світовій війні, і протягом довгих десятиліть ідеологічного протистояння між Сходом та Заходом була ареною міжнародного діалогу. З перебігом років її мандат поширився не лише на формування норм міжнародного права і сприяння соціально-економічному розвитку, а також і на підтримання миру на кількох континентах.

Протягом того ж часу відбувалися разючі перетворення на світовій політичній карті. На час заснування ООН у світі існувало близько п’ятдесяти незалежних держав. Тепер їх кількість перевищує 185. Наприкінці Другої світової війни основними діючими персонажами на глобальній сцені виступали уряди країн. Сьогодні ж зростання впливу організацій громадянського суспільства та міжнаціональних асоціацій створило набагато розмаїтіший політичний ландшафт.

Не дивлячись на підвищення складності місії ООН, її система майже повністю зберегла ту структуру нової міжнародної організації, яка була розроблена близько п’ятдесяти років тому. А тому не дивно, що її 50-річний ювілей став доброю нагодою для нових дискусій стосовно її здатності відгукнутися на політичні реалії 21-го сторіччя. На жаль, у цих дискусіях набагато більше критичних оцінок, аніж схвалення.

Критика діяльності ООН головною мірою ґрунтується на її порівнянні з роботою провідних організацій приватного сектору або ж на недостатньо виправданих початкових сподіваннях. Хоча в намаганнях поліпшити дієвість ООН деякі співставлення, можливо, і доречні, але усталення подібної практики є по суті невиправданим. Для ефективного функціонування Організації Об’єднаних Націй в більшості випадків бракує не тільки абсолютних повноважень, але й належного ресурсного забезпечення. Тому звинувачення ООН в невдачах фактично є обвинувальним присудом самим країнам-членам ООН.

Якщо ООН оцінювати у відриві від реальної дійсності, в якій вона функціонує, то її діяльність завжди видаватиметься неефективною і безрезультатною. Та коли її розглядати як складову частину ширшого процесу розвитку системи міжнародного устрою, в яскравому світлі аналізу на перший план вийдуть перемоги й досягнення ООН, затьмарюючи собою її недоліки та невдачі. Тим, хто здатний мислити в еволюційному масштабі, набутий Організацією Об’єднаних Націй початковий досвід стає щедрим джерелом знань про її грядущу роль в міжнародних відносинах.

Здатність мислити еволюційними категоріями означає спроможність уявляти собі ту чи іншу установу протягом тривалого історичного проміжку, усвідомлюючи притаманний їй потенціал до удосконалення, розрізняючи основоположні принципи її росту, формулюючи високоефективні стратегії для короткострокового впровадження в життя і навіть прогнозуючи радикальні перебої в її діяльності.

Аналіз діяльності Організації Об’єднаних Націй в такому аспекті виявляє сприятливі можливості зміцнення існуючої системи, не вдаючись до докорінної реструктуризації її головних установ чи глибокої перебудови її діяльності. Та й дійсно, ми визнаємо, що жодна пропозиція з реформування ООН не стане дієвим поштовхом до змін, якщо надані поради не будуть внутрішньо послідовними, завдяки чому ООН розвиватиметься по розпланованій схемі поступального розвитку й набуватиме особливої належної ролі в майбутньому міжнародному устрої.

Сподіваємося, що подані тут рекомендацій у комплексі своєму відповідають зазначеним умовам і що їх реалізація стане обдуманим та істотним кроком назустріч до зведення більш справедливого світового ладу12.

А. Поновлення престижу Генеральної Асамблеї.

Основою будь-якої системи управління є домінанта закону, а головною інституцією, що проголошує закони, є законодавча влада. Але якщо до повноважень місцевих і національних законодавчих органів зазвичай ставляться з повагою, то регіональні й міжнародні законодавчі інстанції стали об’єктом побоювань і недовіри13.

На додаток, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй стала мішенню для нападок через недостатню ефективність своєї діяльності. І хоча деякі з висунутих проти неї обвинувачень є безпідставними, існують щонайменше два недоліки, що перешкоджають її здатності справляти вплив.

По-перше, за теперішньої ситуації надмірне значення надається державній суверенності, наслідком чого є дивна мішанина анархії й консерватизму. Реформована Організація Об’єднаних Націй має бути такою, щоб у законодавчій сфері та під час голосування більша увага надавалась участі як представників різних народів, так і держав усього світу.

По-друге, резолюції Генеральної Асамблеї не стають обов’язковими доти, доки вони не ратифікуються кожною країною-членом ООН. Якщо ж нинішня система, котра ставить державну суверенність понад усі інші пріоритети, збирається поступитися місцем порядку, коли враховуватимуться інтереси єдиного взаємопов’язаного людства, резолюції Генеральної Асамблеї – в межах конкретної проблематики – мусять поступово набрати сили законів з умовами щодо як їх впровадження, так і покарань у разі їх невиконання.

Ці дві вади тісно пов’язані між собою, оскільки більшість народів світу, з підозрою й острахом ставлячись до всесвітнього уряду, навряд чи підкорятиметься міжнародним установам, якщо ці установи не будуть по-справжньому представляти їх інтереси14.

І все ж таки найближчим часом існує можливість зміцнення Генеральної Асамблеї, підвищення її престижу та спрямування її до виконання довгострокових завдань, якщо вжити п’ять практичних заходів.

1. Підвищення мінімальних вимог до членства в ООН.

Необхідний мінімум стандартних вимог до поводження уряду з населенням своєї країни ясно визначений у Загальній декларації прав людини та пізніших міжнародних угодах, які разом називаються Міжнародним біллем з прав людини.

Якщо держава – член ООН – не зобов’яжеться проводити регулярні вибори шляхом таємного голосування за участю всього населення країни, якщо вона не буде визнавати свободу слова та інші права людини, вона стане на перешкоді активній поінформованій участі величезної більшості населення у своїх власних громадських справах.

Пропонуємо притягати до відповідальності ті країни-учасниці, що порушують ці стандарти. Подібним чином націям, що домагаються визнання, слід відмовляти у членстві, якщо вони відкрито не виступлять у підтримку цих норм або ж не зроблять відчутних кроків у цьому напрямку.

2. Призначення комісії у справах кордонів.

Незадоволені претензії на чужі території залишаються головним джерелом конфліктів та воєн, висвітлюючи гостру потребу в загальних угодах щодо національних кордонів. Подібних угод можливо досягти тільки після вивчення підходів, за якими з самого початку визначалися кордони багатьох країн, і всіх невирішених позовів різних народів та етнічних груп.

Вважаємо за найдоцільніше замість подання таких позовів до Світового суду призначити спеціальну Міжнародну комісію для вивчення всіх претензій щодо міжнародних кордонів, а вже згодом, після ретельного їх розгляду, подавати рекомендації з практичних дій15. Результати цього могли б стати завчасним попередженням зростаючої напруги між громадськими чи етнічними групами та допомогли б виявити скриту загрозу у тих ситуаціях, зарадити яким на початкових етапах допомогла б дипломатія.

Для реалізації довгочасної мети створення справжнього співтовариства націй потрібно остаточно уладнати всі суперечки навколо кордонів. Вивчення цього питання послужить досягненню такої мети.

3. Пошуки шляхів налагодження фінансових справ.

Дефіцит річного бюджету, спершу спричинений небажанням деяких країн-учасниць своєчасно сплачувати свої внески, посилений відсутністю уповноважених збирати накопичені заборгованості і далі поглиблений бюрократією, що ускладнювала здійснення деяких його операцій, зумовлює кризу управлінських структур Організації Об’єднаних Націй.

Добровільні платежі держав-членів ООН ніколи не стануть надійним засобом фінансування цієї міжнародної установи. З метою налагодження діяльності всього апарату ООН необхідно вжити рішучих заходів для поповнення надходжень у її бюджет. Щоб розпочати енергійні пошуки шляхів розв’язання цієї проблеми, пропонуємо невідкладно призначити Експертну комісію з відповідними повноваженнями.

При розгляді альтернатив цій комісії слід дотримуватися кількох фундаментальних принципів. По-перше, фінансові зобов’язання повинні накладатися виключно на країни, що мають свої представництва при ООН. По-друге, в інтересах законності й справедливості суми платежів мають бути диференційованими. По-третє, не слід забувати про створення механізмів заохочення добровільних пожертвувань від окремих осіб і товариств16.

4. Обов’язковий перехід на всесвітню допоміжну мову та єдину письменність.

Організація Об’єднаних Націй, що зараз користується шістьма офіційними мовами, здобула б значних переваг, якби вона для ведення усіх дискусій обрала одну існуючу мову або створила допоміжну. Таку необхідність здавна обстоюють багато організацій – від есперантистів до Міжнародного співтовариства багаї17. Окрім економії коштів та спрощення бюрократичних процедур, такий захід великою мірою посприяв би зміцненню духу єдності у світовій спільноті.

Пропонуємо призначити високоурядову комісію, до якої б увійшли представники різних регіонів світу відповідних сфер діяльності – лінгвісти, економісти, суспільствознавці, освітяни та працівники засобів масової інформації. Завданням такої комісії було б всебічне вивчення проблеми створення додаткової міжнародної мови та прийняття єдиної письменності.

Впевнені, що світова спільнота врешті-решт буде змушена перейти до єдиної, визнаної усіма допоміжної мови та письменності, які, окрім мови чи мов кожної країни, будуть вивчатися в учбових закладах усього світу. Мета одна: полегшити перехід до глобального суспільства шляхом покращення спілкування між різними народами і зменшення адміністративних витрат у бізнесі, урядовій та інших сферах, причетних до цього глобального починання, а також через встановлення братніх відносин між усіма членами людської родини18.

Цю пропозицію слід сприймати у вузькому розумінні. В ній немає жодного натяку на відмову від будь-якої з існуючих мов чи культур.

5. Вивчення можливості введення єдиної міжнародної валюти.

Потреба прийняття світової валюти як життєво важливого елементу інтеграції глобальної економіки здається самоочевидною. Економісти вважають, що, попри інші переваги, єдина валюта дозволить вирішити проблему недоцільних біржових спекуляцій та непередбачуваних ринкових стрибків і сприятиме стабілізації доходів та цін по всьому світу, що, в свою чергу, призведе до значної економії19.

Можливість економії фінансових ресурсів не призведе до практичних дій, якщо тривоги та сумніви скептиків не будуть переконливо розвіяні достовірними фактами й гідним довір’я проектом реалізації даного задуму. Пропонуємо призначити Комісію в складі найдосвідченіших урядовців, наукових працівників та фахівців, котра негайно розпочала б дослідження економічних переваг та політичних наслідків введення єдиної валюти і внесла свої рекомендацій щодо ефективного її впровадження.

Б. Вироблення чіткої виконавчої функції.

Найважливішою виконавчою функцією на міжнародному рівні є забезпечення виконання умов Договору з колективної безпеки. Підтримання колективної безпеки означає укладення угоди між країнами, яка б зобов’язувала їх до спільних дій у випадках виникнення загрози загальним інтересам. Дієвість цієї угоди залежить від того, якою мірою її учасники схильні служити спільному благу, навіть якщо вони роблять це заради власної користі20.

Всередині самої Організації Об’єднаних Націй роль нагляду за виконанням такої угоди належить Раді Безпеки, а інші виконавчі функції вона поділяє з секретаріатом. Та обидва підрозділи у виконанні завдань, приписаних мандатом, стикаються з труднощами. Рада Безпеки обмежена у своїй спроможності вдаватися до рішучих дій. Секретаріат же перебуває під тиском усього комплексу вимог, що виставляють країни-члени ООН.

Для зміцнення в короткий термін виконавчої діяльності ООН можливо вжити чотирьох практичних заходів.

1. Обмеження застосування права вето.

З самого початку право вето передбачалося в Статуті ООН для того, щоб упередити Раду Безпеки від санкціонування воєнних акцій проти країн – постійних членів або вимагати від них використання збройних сил всупереч їх волі21. До речі, починаючи з холодної війни, право вето використовувалося неодноразово в інтересах регіональної та національної безпеки.

У своїй заяві 1955 року з нагоди реформування ООН Міжнародне співтовариство багаї обстоювало поступову відмову від практики „постійного членства” та „права вето” в міру зростання довіри до Ради Безпеки. Сьогодні, 40 років по тому, ми підтверджуємо свою позицію. Однак, пропонуємо також вжити тимчасових заходів для обмеження застосування права вето з метою повернення Статуту ООН його первісного смислу.

2. Надання статусу постійності системі епізодичного застосування збройних сил.

Для підтримки миротворчих операцій Організації Об’єднаних Націй та посилення авторитетності резолюцій Ради Безпеки потрібно створити Міжнародні збройні сили22. Необхідно забезпечити їх лояльність ООН та незалежність від національних урядів. Командування цими по всій формі спорядженими військами та їх контроль має належати Генеральному секретарю ООН, що підкоряється авторитету Ради Безпеки. Їх фінансування, проте, має визначатися Генеральною Асамблеєю. Для формування цих сил Генеральний секретар може залучати компетентний персонал з усіх регіонів світу.

Якщо такі сили будуть належним чином використовуватися, вони принесуть відчуття безпеки, що дозволило б зробити крок назустріч глобальному роззброєнню, тим самим сприяючи повній забороні зброї масового знищення23. Більш того, поступово стало б зрозумілим, що кожній з держав потрібно утримувати лише збройні сили, достатні для її власної оборони та підтримання внутрішнього спокою, що цілком узгоджується з принципом колективної безпеки.

Як безпосередній крок до заснування таких збройних сил діючій системі епізодичного застосування військ можна було б надати статусу постійності, створивши регіональні сили швидкого реагування в кризових ситуаціях.

3. Застосування принципу колективної безпеки до вирішення інших проблем світового суспільства.

Хоча принцип колективної безпеки спочатку сприймався в контексті воєнної загрози, декотрі доводять, що тепер його можна застосувати в ширшому розумінні до всіх небезпечних ситуацій, котрі за своїм характером хоч і є локальними, насправді склалися внаслідок сукупного занепаду нинішнього світоустрою. Такі загрози включають міжнародний оборот наркотиків, небезпеку продовольчих отруєнь і спалахи нових пандемій, але не обмежуються ними24.

Вважаємо, що ця проблема мусить бути включена до порядку денного запропонованого Всесвітнього самміту. Малоймовірно, однак, що повсюдне проголошення колективної безпеки усуне основні чинники воєнної агресії.

4. Збереження успішно діючих установ ООН з незалежними виконавчими функціями.

Деякі з більш самостійних організацій в сімействі ООН – такі як Міжнародний фонд допомоги дітям, Міжнародна організація цивільної авіації, Всесвітній поштовий союз, Міжнародна телеграфна та зв’язкова спілка, Міжнародна організація праці та Всесвітня організація охорони здоров’я – досягли помітних успіхів у вузьких, але важливих сферах міжнародного масштабу.

Ці інституції в цілому вже набули своїх власних виконавчих функцій. Їх незалежність як складових міжнародного виконавчого органу треба зберегти і посилити25.

В. Зміцнення Світового суду.

Будь-яка система управління потребує міцного органу юстиції для врівноваження повноважень інших підрозділів та проголошення, поширення, обстоювання й відправлення правосуддя. Потяг до створення справедливого суспільства залишається одним із могутніх рушійних сил історії26 – і, безсумнівно, жодна світова цивілізація довго не проіснує, якщо вона не буде твердо спиратися на принципи справедливості.

Справедливість – єдина сила, котра може перетворити проблиски усвідомлення єдності людства на колективну волю, завдяки якій будуть надійно зведені необхідні світові структури суспільного життя. В епоху, коли люди землі зростаючою мірою отримують доступ до всілякої інформації та розмаїття ідей, справедливість утверджується як панівний принцип успішного соціального облаштування.

На рівні особистості справедливість являє собою властивість людської душі, яка дозволяє кожному відрізнити істину від фальші. На погляд Бога, за висловом Багаулли, справедливість „найулюбленіша понад усе”, оскільки вона дає право кожній людині бачити своїми власними очима, а не очима інших, пізнавати власним розумінням, а не розумінням ближнього чи свого кола людей. На рівні колективу тяжіння до справедливості є незамінним порадником у спільному прийнятті рішень як єдиний можливий засіб досягнення одностайності в думках і діях. Далека від заохочування карності, яка в минулі часи нерідко прикривалася її іменем, справедливість є практичним відображенням усвідомлення того, що в поступальному розвитку людства інтереси кожного й усіх нероздільно поєднані. Тою мірою, якою справедливість набуває провідного значення для людських взаємовідносин, в товаристві людей культивується атмосфера наради, що дозволяє безпристрасно розглядати можливості й обирати відповідний напрям дій. За таких обставин відвічні схильності до маніпулювання та сліпого наслідування з набагато меншою вірогідністю викривлятимуть процес прийняття рішень.

Таке розуміння справедливості буде поступово підкріплюватися усвідомленням того, що у взаємозалежному світі інтереси особистості й суспільства тісно переплетені. У цьому контексті справедливість є ниткою, що мусить бути вплетена в процес аналізу всілякої взаємодії, чи то у сім’ї, між сусідами, а чи на глобальному рівні.

В сучасній системі Організації Об’єднаних Націй ми помічаємо фундамент для зміцнення Світового суду. Заснований у 1945 році як головна судова установа Організації Об’єднаних Націй Міжнародний орган правосуддя характеризується багатьма позитивними рисами. Сучасні методи підбору суддів, зокрема, допомагають сформувати такий судовий персонал, у якому представлені усі народи, регіони світу та системи правосуддя27.

Основною вадою Міжнародного суду є відсутність у нього влади приймати рішення, обов’язкові до виконання на підставі закону, за винятком тих випадків, коли певні країни заздалегідь зобов’язуються виконувати його вироки. Світовий суд, позбавлений належних повноважень, неспроможний відправляти правосуддя28. Можливо, з часом рішення Світового суду стануть обов’язковими для всіх країн і підкріпленими правовими санкціями. Найближчим же часом його діяльність можливо удосконалити двома іншими засобами.

1. Розширення сфери юрисдикції Суду.

В даний час юрисдикція Суду розповсюджується на кілька категорій справ, і лише держави наділені правом порушувати судові справи. Пропонуємо надати право передавати питання на розгляд Суду, крім країн-учасниць, ще й іншим підрозділам ООН.

2. Координація діяльності спеціалізованих судів.

Світовий суд повинен діяти на зразок парасолі для існуючих та новостворених спеціалізованих судів, котрі відповідно до своєї специфіки розглядають спірні питання у різних галузях міжнародного життя.

Початкові елементи уніфікованої системи вже можна виявити в спеціалізованих арбітражних судах з таких справ, як комерція і транспорт, та в пропозиціях щодо створення таких інституцій, як Міжнародний кримінальний суд та Суд з питань довкілля. Інші проблемні області, котрі можуть потребувати уваги з боку такої системи, охоплюватимуть суди з міжнародного тероризму та торгівлі наркотиками.

IV. Вивільнення потенціалу особистості: Насущна потреба нового міжнародного ладу.

Головним призначенням правлячих інстанцій усіх рівнів є прогрес людської цивілізації. Таке завдання нелегко виконувати без натхненної й розумної участі переважаючої більшості людства в житті й справах усього суспільства.

Історично склалося так, що міжнародні організації, зосереджуючись на формуванні інституцій і створенні світової співдружності, були відірваними від настроїв і почувань народів світу. Відокремлена від міжнародної арени кількома прошарками урядовців та приголомшена міжнародними подіями, що висвітлюються у засобах масової інформації, переважна більшість людей ще не перейнялася почуттям співпричетності до таких установ, як Організація Об’єднаних Націй. Лише люди, що певним чином долучалися до міжнародного життя через канали організацій громадянського суспільства, виявляються спроможними солідаризуватися с такими установами.

Як це не парадоксально, але міжнародні інституції не здатні перетворитися на ефективні й досконалі управлінські структури та виконувати своє первісне завдання сприяти прогресу цивілізації, якщо вони не визнають свою взаємозалежність із народами світу і не розвиватимуть її. Таке визнання створило б атмосферу взаємного довір’я й співробітництва, а це пришвидшило б перехід до нового світоустрою.

Вирішення завдань, що виникають в процесі розвитку світового суспільства, потребує набагато вищої дієздатності, ніж та, яку досі вдавалось виявляти людському роду. Досягнення такого рівня вимагає якнайширшого доступу до знань для кожного індивіда. Установам суспільства тою мірою вдасться виявити й спрямувати приховані у свідомості народів світу потенційні ресурси, якою ці установи, здійснюючи свої владні повноваження, виконуватимуть обов’язок завойовувати довір’я, повагу та щиру підтримку тих, чиїми діями вони покликані управляти; відкрито і якомога найповнішою мірою обговорювати питання з усіма, чиї інтереси зачіпаються прийнятими рішеннями.

Люди, перейнявшись довірою й повагою до цих установ, вимагатимуть, в свою чергу, щоб їх національні правителі збільшили підтримку міжнародного устрою – як політичну, так і економічну. Міжнародні ж організації, здобуваючи зростаючий вплив та владу, зі свого боку, зміцнять свої позиції з метою ужиття подальших заходів у справі розбудови узаконеного й дійового світового ладу.

Поряд із зусиллями посилити свою структуру, Організації Об’єднаних Націй потрібно вдатися до ініціатив, котрі пробудять в усіх народах скриті сили, завдяки яким вони зможуть завзято прилучитися до цього процесу. У цьому контексті певні питання, що сприяють розвитку людини й прогресу суспільства, потребують особливої уваги. Із цього кола питань сприяння економічному розвитку, захист прав людини, покращання статусу жінок та турбота про моральну освіту – справи першорядного значення, настільки тісно пов’язані з прогресом цивілізації, що мусять займати окреме місце у програмі Організації Об’єднаних Націй.

А. Сприяння економічному розвиткові.

Незважаючи на те, що стратегії економічного розвитку, до яких вдавалася Організація Об’єднаних Націй, Світовий банк та чималою урядів протягом п’яти останніх десятиліть, служили благородним цілям і добросовісно втілювалися в життя, вони практично не виправдали своїх сподівань. Майже повсюдно в світі прірва між багатими й бідними дедалі зростала, поглиблюючи невідповідність у доходах. Соціальні проблеми не втратили актуальності. В дійсності злочинність та рівень захворюваності не просто зростають – вони набувають масового характеру, боротися з чим стає все важче.

Причини подібних невдач можна віднести до цілої низки факторів. Вони включають в себе непомірне захоплення великомасштабними проектами та надмірною бюрократичною централізацією, несправедливі умови міжнародної торгівлі, поширення корупції, яка розрослася по всій системі, позбавлення жіноцтва участі в процесах прийняття рішень на всіх рівнях, загальну нездатність забезпечити бідноту необхідними життєвими потребами та зосередження ресурсів у сфері виробництва зброї та боєприпасів.

Безсторонній розгляд цих факторів виявляє загальні систематичні й корінні упущення в сучасній моделі економічного розвитку: матеріальні потреби часто задовольняються у відриві від духовних чинників та їх мотивуючої сили.

Економічний розвиток не слід плутати зі створенням суспільства, де панує прагнення до наживи. Справжнє процвітання поєднує в собі духовне й матеріальне благополуччя. Їжа, питво, дах над головою та певний рівень матеріального комфорту мають суттєве значення, проте людські істоти не можуть і не зможуть ніколи вдовольнитися виключно цими потребами. Не принесуть їм щастя і на перший погляд менш матеріальні здобутки на кшталт суспільного визнання й політичної влади. Зрештою, навіть інтелектуальні досягнення не вдовольнять наших найзаповітніших потреб.

Лише в жаданні чогось більшого, чогось поза межами нас самих, може бути належно пізнана справжня сутність людського духу. Хоча духовна сторона нашої природи затьмарюється повсякденною гонитвою за матеріальними благами, не можна надалі залишати поза увагою наші прагнення до чогось незвичайного. Таким чином, модель стабільного економічного розвитку має обіймати як духовні устремління людей, так і їх матеріальні потреби й бажання.

Найкращим капіталовкладенням в економічний розвиток є освіта. „Людина – то найвеличніший Талісман. Через брак належної освіти вона, однак, позбавлена того, що властиве її сутності” – говорить Багаулла. „Вважайте людину рудником, що повен безцінних самоцвітів. Освіта єдина здатна виявити її скарби і дозволить людству скористатися ними”29.

Просвіта означає щось більше, ніж процес оволодіння вузькою сукупністю знань і навиків, необхідних у повсякденному житті. Насправді ж освіта, котра повинна стати основоположним імперативом розвитку, мусить також навчати тому, як ці знання здобуваються, розвивати інтелектуальні здібності та логіку й прищеплювати учням високі моральні якості.

Саме такий всеосяжний підхід до освіти дозволить людям вносити свій вклад до створення багатства та посприяє його справедливому розподілу30.

Справжнє багатство створюється працею не лише як засобом заробітку на прожиття, а також і як формою служіння на благо суспільства. Ми дотримуємося думки, що труд, обумовлений високою метою, є основною потребою людської душі, такою ж важливою для належного розвитку особистості, якими є харчування, чиста вода і свіже повітря для її фізичного тіла.

Оскільки стан залежності є морально згубним для людини, проекти, що націлені винятково на перерозподіл матеріальних благ, приречені рано чи пізно на провал. До розподілу багатства треба підходити раціонально й справедливо. Практичне його здійснення має невід’ємно поєднуватися з процесом створення матеріальних благ.

Пропонуємо Організації Об’єднаних Націй вжити наступних заходів з метою надання більшої ефективності програмам розвитку.

1. Розпочати рішучу кампанію з втілення порядку денного на 21-е століття.

План дій, вироблений на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, вмістив широке коло поглядів представників громадянського суспільства та сукупність принципів, подібних до сформульованих у даній заяві. На жаль, країни-учасниці зробили надто мало для впровадження в життя заходів, окреслених у тому плані.

Аби цілі Порядку денного „21-е століття” зустріли підтримку й почали виконуватися, потрібні будуть, можливо, чималі зусилля, подібні за розмахом та цілями до плану Маршалла з відбудови повоєнної Європи, проте дещо відмінні від нього за суттю. В такому випадку виникла б необхідність звернутися до Бреттонвудських інституцій з проханням розгорнути цілеспрямовану кампанію підтримки національних заходів, спрямованих на виконання зазначених цілей. Але мандат такого роду може бути наданим тільки конференцією, подібною до перших Бреттонвудських засідань п’ятдесятирічної давності, присвяченою широкомасштабному перегляду діяльності цих інституцій. Такий перегляд здійснювався б з метою спорядження людей світу достатніми засобами, завдяки чому вони могли б на місцевому рівні узяти ініціативу в свої руки. Крім того, конференція могла б розширити свій порядок денний, включивши до нього більш глибинні питання глобальної економічної безпеки шляхом переорієнтації існуючих інституцій чи створення нових структур31.

Якщо ці нові механізми виявляться успішними, їх можна було б застосувати також для координації процесу впровадження заходів, намічених під час недавнього Соціального Самміту.

Б. Захист основоположних людських прав.

Протягом п’яти десятиліть, що минули з часів заснування Організації Об’єднаних Націй, сформувалось розуміння, що заради миру, соціального прогресу та економічного розквіту права людини мусять бути визнані й захищені міжнародними нормами.

Вагомим підґрунтям для досягнення на міжнародному рівні погодженості щодо сутності прав людини є Всесвітня декларація прав людини, ухвалена Організацією Об’єднаних Націй в 1948 році й доповнена двома міжнародними угодами – Міжнародною угодою з громадянських і політичних прав та Міжнародною угодою з соціальних, економічних та гуманітарних прав. До того ж, близько 75 інших конвенцій та декларацій описують й обстоюють інші права, такі як права жінок і дітей, свободи віросповідання та вільного розвитку.

Сьогоднішній політиці Організації Об’єднаних Націй щодо реалізації прав людини притаманні дві недосконалості: обмежені можливості введення прав у дію і контролю за їх дотриманням та надто малий наголос на обов’язках, що є супровідними до всіх прав.

Методи впровадження прав людини на міжнародному рівні мають бути де в чому подібними до методів реагування на воєнну агресію в системі колективної безпеки. Порушення прав в одній країні має розцінюватися як виклик спільному благу, а механізми їх реалізації повинні забезпечувати одностайну реакцію з боку всієї міжнародної спільноти. Важче відповісти на питання, коли втручання з метою захисту прав людини є доречним і яким чином воно має здійснюватися. Енергійне втілення прав людини в життя потребуватиме повної погодженості на глобальному рівні, що саме слід вважати обурливим та умисним порушенням цих прав.

Важливі кроки в досягненні загальної згоди щодо цього питання були здійснені в процесі підготовки до Всесвітньої конференції з прав людини, що відбулася в 1993 році, під час якої було остаточно підтверджено, що права людини є універсальними, неподільними і взаємопов’язаними, а це, в свою чергу, поклало край тривалій полеміці стосовно значимості громадських та політичних прав у порівнянні з правами в соціальній, економічній та культурній галузях32. Резолюціями Конференції було також засвідчено, що права повинні бути однаковими для всіх людей, незалежно від їх расового та етнічного походження, релігійних вірувань або національної приналежності. Вони вимагають повної рівноправності жінок і чоловіків; наділяють усіх людей світу однаковою свободою в пошуках істини, отриманні інформації та релігійній діяльності і включають право кожного на задоволення таких основних потреб, як їжа, житло та піклування про здоров’я33. Та крім необхідності консенсусу щодо прав людини й прискорення їх втілення в життя важливо зміцнити розуміння, що кожне право супроводжується відповідним обов’язком.

Право людини на захист законодавчими нормами, приміром, поєднується з обов’язком підкорення закону, а також надання як законодавству, так і всій юридичній системі, більшої обґрунтованості. Так само і в соціально-економічній сфері право створювати сім’ю накладає відповідальність за її утримання, виховання дітей, а також обов’язок ставитися до всіх членів сім’ї з повагою34. Право на труд не можна відокремлювати від обов’язку виконувати свою роботу якнайкраще. В найширшому ж розумінні, концепція „універсальності” прав людини означає відповідальність кожного громадянина перед усім людством.

В кінцевому підсумку, кожна особа сама вирішує виконувати чи ні свої зобов’язання у кожній із зазначених вище сфер, а міжнародні установи мають захищати відповідні її права. Пропонуємо найближчим часом здійснити три наступні заходи.

1. Зміцнення механізмів спостереження, впровадження та контролю в системі ООН.

Структури Організації Об’єднаних Націй, відповідальні за спостереження, втілення задуманого в життя та відстеження дій урядів з виконання міжнародних угод, не є досконалими. Центр з прав людини укомплектований недостатнім штатом професіоналів, які напружено працюють, відслідковуючи дотримання країнами всіх ратифікованих угод.

Вважаємо, що для належного виконання Центром своїх повноважень необхідно істотно примножити його ресурси.

2. Заохочування до всесвітнього визнання міжнародних конвенцій з прав людини.

Оскільки міжнародні конвенцій з прав людини накладають на країни, що ратифікували їх, певні обов’язки, щоправда, не забезпечені правовими санкціями, Генеральний секретар і всі органи ООН мають використовувати кожну нагоду для заохочення країн-учасниць до діяльності в цьому напрямку. Генеральна Асамблея може встановити остаточний термін загальної ратифікації цих конвенцій, що стане стимулом для решти країн робити кроки в цьому напрямку.

3. Підвищення авторитету органів ООН, що здійснюють нагляд за дотриманням прав людини.

Оскільки функції органів, що здійснюють нагляд за дотриманням прав людини, є надзвичайно важливими, Організації Об’єднаних Націй слід з особливою увагою ставитися до збереження престижу цих агенцій і виявляти обережність у розв’язанні ризикованих ситуацій.

Вважаємо доцільним під час висування кандидатур до Комісії з прав людини з’ясувати стан справ у країнах-учасницях, включених у відповідальні представництва, і не допускати до членства у цій Комісії та інших контролюючих органах будь-яку з країн, котрі ще не ратифікували міжнародні конвенції з прав людини. Поряд з тим, що такі країни-учасниці могли б стати повноправними учасниками дискусій, це дозволило б Організації Об’єднаних Націй уникнути потенційно важких та ризикованих ситуацій.

Допускаємо також, що це правило може мати один-єдиний виняток. Країни-учасниці, на які не розповсюджується контроль ООН, і в конституціях яких є достатні гарантії прав людини, але яким із внутрішньополітичних міркувань не вдалося завершити ратифікаційні процедури, не повинні позбавлятися права бути обраними на значущі посади.

Нарешті, було б також доречно позбавити країни-учасниці, що ратифікували міжнародні конвенції, проте були запідозрені в явному порушенні прав людини, можливості обрання їх представників як посадових осіб конференцій та інших зустрічей Комісій з прав людини, що дозволило б уникнути недовірливого ставлення до цієї Комісії.

В. Підвищення статусу жінок.

Розбудова мирної і стабільної світової цивілізації неможлива без повноцінної участі жіноцтва в усіх сферах людської діяльності35. Хоча це судження користується зростаючою підтримкою, існує невідповідність між інтелектуальним схваленням цього твердження та його практичною реалізацією.

Для світових інституцій, що складаються переважно з чоловіків, настав час використати свій вплив, аби планомірно сприяти залученню жінок до цих установ, – і не лише з поблажливості чи удаваної самопожертви. До таких дій їх має спонукати переконання, що участь жінок у справах суспільства абсолютно необхідна для його прогресу36. Лише за тих умов, коли роль жіноцтва достойно оцінюється, їх участь в життєдіяльності суспільства стане бажаною на всіх його рівнях. Це привнесе більше миру, гармонії, справедливості та процвітання у світову цивілізацію37.

Очевидні біологічні відмінності між статями не мусять бути причиною для нерівності та незлагоди. Навпаки, вони є вираженням взаємної доповнюваності. Якщо роль жінок як матерів стане оцінюватися по достоїнству, їх труд у вихованні підростаючого покоління буде вшановуватися і належно винагороджуватися. Слід також підкреслити, що призначення жінок народжувати дітей анітрохи не применшує їх здатності до лідерства і не знижує їхніх розумових, наукових та творчих здібностей. Насправді ж, воно навіть сприяє повнішому виявленню цих здібностей.

Найбільшого поштовху, на нашу думку, успішному вирішенню жіночого питання надасть прогрес у кількох важливих сферах. Вважаємо за необхідне поділитися з вами своїм баченням цих проблем, а також рекомендаціями стосовно шляхів їх вирішення.

Насамперед, слід припинити насильство над жінками й дівчатками як один із найжахливіших та найпоширеніших виявів порушення прав людини. Насилля доводиться переносити жінкам в усьому світі, незалежно від їх раси, класової приналежності чи рівня освіченості. Традиційні для багатьох суспільств уявлення про представниць слабшої статі як про нижчих істот, що приносять тільки зайві клопоти чоловікам, дозволяють останнім безкарно зганяти на них свій гнів та роздратованість. Навіть потужні юридичні засоби і правозахисний тиск виявлятимуться малоефективними, поки не будуть підкріплені перемінами у чоловічому світосприйнятті. Жіноцтво не почуватиметься у безпеці доти, доки не сформується нова соціальна самосвідомість, коли один тільки прояв зневажливого ставлення до жінки, не говорячи вже про будь-яке фізичне насилля, викликатиме глибокий осуд.

По-друге, родина залишається базовим осередком соціуму, і дитина, засвоюючи в ній принципи поведінки й наслідуючи їх, відтворює ці принципи в стосунках з людьми на всіх інших рівнях суспільства. Отже, інститут сім’ї має виховувати своїх членів таким чином, щоби дотримання принципу рівноправності жінок і чоловіків стало обов’язковим для них. До того ж, якщо взаємовідносини в сім’ї скріплюються узами любові та єднання, їх благотворний вплив пошириться за її межі і позначиться на суспільстві в цілому.

По-третє, святою справою будь-якого суспільства має бути освіта всіх його членів, проте, на сучасному етапі розвитку людства цього найбільше потребують жінки й дівчатка38. Дослідження, які проводяться протягом вже більш ніж двадцяти років, підтверджують, що з усіх можливих капіталовкладень найдійовішим чинником соціального розвитку, викорінення злиднів та поступування суспільства є інвестування освіти жінок та дівчаток39.

По-четверте, глобальний діалог стосовно ролі чоловіків та жінок має сприяти усвідомленню суттєвої взаємодоповнюваності статей. Адже відмінності між ними є природним свідченням того, що жінки та чоловіки потребують одне одного, аби реалізувати свій потенціал на благо прогресу цивілізації і, тим паче, заради збереження роду людського. Під час такого діалогу потрібно з’ясувати, які історичні передумови призвели до пригнічення жіноцтва, а також розглянути нові соціальні, політичні та духовні реалії, під впливом яких нині трансформується наша цивілізація.

Як відправний тезис для такого діалогу виносимо на розгляд таку аналогію з Писань багаї: „Світ людський має два крила – одне жіноче, а інше чоловіче. Птах не зможе літати, доки обидва крила не розвинуться рівною мірою. Коли ж одне крило залишиться слабким, політ буде неможливим”40. На додаток до цього, пропонуємо вжити трьох конкретних заходів:

1. Збільшити участь жінок в делегаціях країн-членів ООН.

Рекомендуємо заохочувати країни-учасниці до того, аби вони призначали все більше жінок на посольські та подібні дипломатичні посади.

2. Заохочувати до всесвітньої ратифікації міжнародних конвенцій, що захищають права жінок та підвищують їх статус.

Подібно до міжнародних конвенцій з прав людини, Генеральний секретар та всі інстанції ООН повинні докладати всіх своїх зусиль до заохочення країн-учасниць здійснити ратифікацію конвенцій і протоколів, котрі захищають права жінок і сприяють прогресу у цій сфері.

3. Розпланувати на майбутнє заходи щодо практичного здійснення Пекінської платформи дій.

Багатообіцяючі стратегії, проголошені й ухвалені на конференції в Найробі41, здавалися надзвичайно сміливими та перспективними, але їх втілення в життя виявилося доволі безрезультатним. Гадаємо, що з цього невдалого досвіду треба здобути урок і натомість запропонувати обдумані плани з гарантією, що Платформу дій, затверджену на конференції в Пекіні, не спіткає подібна участь.

Пропонуємо створити систему контролю за здійсненням запланованих заходів для підготовки щорічних звітів і подання їх на розгляд Генеральної Асамблеї, при цьому у таких звітах слід відзначати перші та останні двадцять країн-учасниць відповідно до показника ефективності проведеної роботи.

Г. Особливе значення духовного розвитку.

Хоча на процес об’єднання людських істот у все більші за розмірами спільноти і впливали культурні та географічні чинники, головною рушійною силою в ньому залишається релігія – наймогутніша сила, здатна змінювати переконання людей та стереотипи їх поведінки. Під релігією, однак, ми розуміємо основоположні принципи чи істинну суть релігії, а не догмати та сліпі наслідування, котрі поступово вкрили, немов поволока, її справжню природу і призвели до її занепаду та забуття.

Зі слів Абдул-Бага, „Матеріальна цивілізація схожа на тіло людини. Створене безмежно граціозним, витонченим і прекрасним, воно може бути мертвим. Божественна цивілізація немов дух, і дух той оживляє тіло… Без духу світ людський є бездиханним”42.

Концепція впровадження особливих етичних норм та моральних цінностей може виглядати спірною, тим паче в нашу епоху гуманістичного релятивізму. Незважаючи на це, ми непохитно віримо, що існує єдина сукупність духовних цінностей, визнанню яких перешкоджають ті, хто в політичних цілях перебільшує незначні розбіжності в релігійних і культурних обрядах43. Ці основоположні духовні принципи, що сповідуються всіма релігійними спільнотами, становлять опору для морального розвитку.

Осмислення співзвучності усіх величних релігійних і моральних систем світу дозволяє побачити, що кожна з них сповідує єдність, співробітництво і злагоду між людьми, затверджує норми доброчесного поводження та допомагає набути таких достоїнств, котрі становлять основу побудованих на довір’ї, високоморальних взаємовідносин44.

1. Сприяння розробці програм духовного виховання в учбових закладах.

Ми обстоюємо розгортання всесвітньої кампанії на підтримку духовного розвитку. Кажучи в загальних рисах, така кампанія має заохочувати й підтримувати місцеві ініціативи в усьому світі надати морального виміру вихованню дітей. Це може зумовити необхідність проведення конференцій та видання відповідної літератури, а також багато інших заходів, що стали б серйозним вкладом у становлення підростаючого покоління.

Така кампанія назустріч духовному розвиткові може базуватися на кількох простих правилах. Наприклад, доброчесна поведінка, надійність та правдивість є основою стабільності і прогресу; аби щирістю та повагою до прав оточуючих відзначалися вчинки кожного, безкорисливість має управляти всіма людськими починаннями; служіння людству є істинним джерелом щастя і шляхетності в житті людини і надає йому сенсу.

Також вважаємо, що така кампанія увінчається успіхом лише тою мірою, якою віддаватиме належне силі релігії. Від благотворного впливу релігії не слід прикриватися принципом відокремлення церкви від держави. З цією метою релігійні громади треба залучати до цього важливого почину як партнерів у співробітництві.

Така кампанія, розгортаючись, сприятиме розкриттю людського потенціалу, що змінить на краще взаємовідносини людей із суспільством, незалежно від їх матеріального положення, соціального статусу, етнічної, расової чи релігійної приналежності.

V. Переломна віха в історії людства: Заклик до світових лідерів.

Ми досягли переломної віхи в поступальному розвитку людства.

„Об’єднання всього людства є ознакою нового історичного періоду, в який зараз вступає людська спільнота. Єдність роду, племені, міста-держави та нації успішно досягнуто й остаточно затверджено. Всесвітнє єднання – ось та мета, до якої зараз прямує збентежене людство. Процес формування націй добігає кінця. Безладдя, притаманне державному суверенітету, стрімко наростає. Вступаючи в пору зрілості, світ мусить відкинути цей фетиш, визнати спорідненість і цілісність людських взаємин і назавжди утвердити устрій, який би найкращим чином уособлював цей основоположний принцип людського життя”45. Понад сторіччя тому Багаулла навчав, що Бог єдиний, є тільки одна людська раса, а всі релігії світу являють собою стадії прояву Божої волі та Його задуму для людства. Багаулла оголосив про настання часу, який передвіщали усі писання світу, коли людство нарешті узріє поєднання всіх народів у миролюбному і неділимому суспільстві.

Він стверджував, що призначення людства полягає не просто в створенні матеріально квітучого суспільства, а в розбудові всесвітньої цивілізації, де кожна людина прагне стати високоморальною істотою, зрозуміти свою істинну сутність і найповніше проявити свої скриті можливості, чого не в змозі забезпечити їй ніякі матеріальні щедроти.

Багаулла також одним з перших застосував поняття „новий світовий лад” для описання кардинальних змін в політичному, суспільному та релігійному житті світу. „Вже помітні ознаки неминучих потрясінь та хаосу, адже існуючий лад виявляє себе вкрай недосконалим,” – зазначав Він. „Незабаром нинішній лад буде згорнуто і натомість розстелено новий”46. Турбуватися про це Він доручив рівною мірою і лідерам, і рядовим членам суспільства. „Нехай пишається не той, хто любить свою країну, а той, хто любить увесь світ. Земля – єдина країна, а людство – її громадяни”47. Вожді наступного покоління мають передусім відчувати щире бажання служити всьому суспільству і повинні усвідомлювати, що стерно влади, довірене їм, – то велика відповідальність, а не легкий шлях до привілеїв. Бо занадто ж довго і правителі, і їх підлеглі розглядали владу як поневолення одних людей іншими. Але ця епоха вимагає як нового тлумачення поняття лідерства, так і керівників нової формації48. Це особливо стосується міжнародної сфери. Щоб завоювати довіру людей світу, вселити в їх серця надію та заручитися їх прихильним ставленням до установ міжнародного устрою, новим лідерам треба обдумувати свої власні дії.

Своєю власною бездоганною репутацією вони мають допомогти відновити довір’я та повагу до влади. Вони мусять поєднувати в собі такі риси, як чесність і скромність, та в будь-якій ситуації щиро прагнути відшукати істину. Гаслом їх роботи повинна стати постійна турбота про інтереси та майбуття всього людства, і цього правила вони мають свято дотримуватись.

„Хай погляд ваш охоплює увесь світ, а не замикається на вас самих”. „Не переймайтеся власними турботами, нехай помисли ваші зосереджуються на тому, що сприятиме відродженню людства й освятить серця і душі людей”49.

Примітки

1. Бутрос Бутрос-Галі. „На порядку денному – мир: миротворство і збереження миру”. (Звіт Генерального секретаря відповідно до Заяви, ухваленої Саммітом Ради Безпеки 31 січня 1992 р., Нью-Йорк, ООН). Boutros-Ghali, Boutros. 1992. An Agenda for Peace: Peace-making and Peace-keeping. Report of the Secretary-General Pursuant to the Statement Adopted by the Summit Meeting of the Security Council, January 31, New York: United Nations.

2. Безперечно, Статут Організації Об’єднаних Націй, а особливо його передмова, є одним із найбільш натхненних документів в історії управлінських структур людства:

МИ, НАРОДИ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ, СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ:

- вберегти наступні покоління від жахів війни, котра вже в наш час двічі завдавала людству невимовних страждань;
- ствердити віру в основоположні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків та жінок, а також націй великих і малих;
- створити умови, за яких дотримання справедливості та зобов’язань, накладених угодами та іншими документами міжнародного права, буде можливим;
- сприяти соціальному прогресові та підвищенню життєвого рівня при більшій свободі.

ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦЬОГО:

- виявляти терпимість та жити у злагоді один з одним, як добрі сусіди;
- поєднати наші зусилля для підтримання миру та безпеки між народами;
- гарантувати, як теоретичними, так і практичними засобами, невикористання збройних сил, за винятком захисту спільних інтересів;
- використовувати міжнародні структури для сприяння соціально-економічному прогресу всіх народів.

МИ ВИРІШИЛИ ОБ’ЄДНАТИ ЗУСИЛЛЯ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ЦИХ ЗАВДАНЬ.

Відповідно до цього, уряди наших країн через своїх представників, що зібралися в місті Сан-Франциско, отримавши відповідні повноваження та сповнившись готовності до спільних дій, затвердили даний Статут Організації Об’єднаних Націй, тим самим засновуючи міжнародну організацію, що надалі іменуватиметься „Організація Об’єднаних Націй”.

Статут Організації Об’єднаних Націй та Статут Міжнародного органу правосуддя. Charter of the United Nations and Statute of the International Court of Justice. United Nations Department of Public Information. DPI/511-93243 – April 1994 – 40M.

3. Світовий банк, 1994 р. Звіт про розвиток світу. The World Bank, 1994. World Development Report. (Oxford: Oxford University Press.) pp. 162-163.

4. Останнім часом внесено ряд пропозицій стосовно необхідності реформування Організації Об’єднаних Націй в певних аспектах її діяльності. Наприклад, у звіті Світової комісії з довкілля та розвитку „Наше спільне майбутнє” подано на розгляд ряд змін: створення в ООН спеціальної „Ради зі стабільного розвитку” для координування дій ООН у сприянні економічному розвитку з одночасним захистом навколишнього середовища.

Світова комісія з довкілля та розвитку. Наше спільне майбуття. The World Commission on Environment and Development, Our Common Future. (Oxford: Oxford University Press, 1987.)

Подібно до цього, в звіті Комісії Брандта ”Загальна криза північ–південь: співробітництво з метою оздоровлення світової економіки” запропоновані реформи в критичних галузях фінансів, торгівлі та енергетики для відновлення рівноваги між північчю та півднем.

The Brandt Commission, Common Crisis North–South: Co-operation for World Recovery. (London: Pan Books, 1983.)

Також існує багато документів, у яких пропонуються далекосяжні зміни Організації Об’єднаних Націй, і кількість цих документів постійно зростає, особливо напередодні 50-ї річниці ООН. Перші серйозні спроби глобального перегляду діяльності Організації Об’єднаних Націй мали місце в 1950-х роках, в рамках підготовки до 10-річчя її Статуту. В цьому відношенні помітною віхою стала публікація у 1958 р. Л.Б. Соном і Г. Кларком статті ”Мир у світі через світове право”, в якій було зроблено одну з перших вагомих заяв про скасування права вето.

Grenville Clark and Louis B. Sohn ”World Peace Through World Law”. (Cambridge, Mass: Harvard University Press, 1966.)

Серед недавніх заяв -- Стокгольмська ініціатива, де узагальнено перспективи зміцнення Організації Об’єднаних Націй, а також робоча доповідь Г. Стассена стосовно реструктуризації Організації Об’єднаних Націй, в якій постатейно висунуті пропозиції щодо нової редакції Статуту ООН. Остання книга Б.Ференца ”Нові правові підвалини глобального виживання” подає низку практичних і юридично виважених пропозицій реформування, вихідним пунктом яких є обов’язкова свобода для усіх держав, народів та громадян розпоряджатися власною долею, як вони вважають для себе за найдоцільніше – за умови, що це не обмежує або не порушує основні права інших жити в мирі та з гідністю.

Стокгольмська ініціатива з глобальної безпеки та управління. Загальна відповідальність за 1990-ті роки. The Stockholm Initiative on Global Security and Governance 1991. Common Responsibility in the 1990's. (Stockholm: Prime Minister's Office, Stockholm, Sweden.)

Гарольд Стассен. Організація Об’єднаних Націй: робоча доповідь з реструктуризації. Harold Stassen, United Nations: A Working Paper for Restructuring. (Minneapolis: Learner Publications Company, 1994.)

Бенджамін Ференц. Нові правові підвалини глобального виживання. Benjamin Ferencz, New Legal Foundations for Global Survival. (Oceana Publications, 1994.)

5. Комісія з глобального управління. Наше глобальне добросусідство. The Commission on Global Governance, Our Global Neighbourhood. (New York: Oxford University Press, 1995.)

6. Багато мислителів визнає реальність єдності й розуміє, наскільки важливою вона є для розвитку людської спільноти. Одним із них є палеонтолог Річард Лікі: „Ми належимо до єдиного виду, єдиного народу. Кожна особа на землі представляє ”гомо сапієнс сапієнс”, а географічні різновиди між людьми, які спостерігаємо, – всього-на-всього біологічні відтінки на загальному тлі. Здатність людей до самовдосконалення дозволяє їм формувати культуру в усьому її розмаїтті та різнобарвності. Глибокі відмінності між культурами, що є доволі поширеними, не слід вважати протиріччям. Натомість, культури треба розцінювати як такі, якими вони є фактично, а саме цілковитим затвердженням приналежності до роду людського”.

Ричард Е. Лікі, Роджер Левін. Витоки: які нові відкриття свідчать про появу нашого виду та його ймовірне майбуття. Richard E. Leaky, and Rodger Lewin, Origins: What new discoveries reveal about the emergence of our species and its possible future. (New York: Dutton, 1977.)

Концепція єдності людства детально обґрунтована в писаннях Шоґі Еффенді. Стисле викладення цієї концепції з точки зору багаї міститься у праці Шоґі Еффенді ”Світовий лад Багаулли”. Shoghi Effendi, The World Order of Baha'u'llah. (Wilmette Ill.: Baha’i Publishing Trust. 1938.) pp. 42-43.

7. Не ми одні вносимо подібні пропозиції. Комісія з глобального управління стверджує наступне у своєму документі ”Наше глобальне добросусідство”: ”Рекомендуємо Генеральній Асамблеї дійти згоди щодо скликання в 1998 р. Світової конференції з питань глобального управління, рішення якої мають бути ратифіковані та втілені в життя до 2000 р.”

The Report of the Commission on Global Governance, Our Global Neighbourhood. (New York: Oxford University Press. 1955.) p. 351.

8. Цей принцип ілюструється двома загальновідомими афоризмами. „Невелике є красивим” - вислів, який на початку 70-х років почали вживати економісти, - рівною мірою стосується і владних структур. Шумахер роз’яснює: „У справах людських повсякчас виникає потреба принаймні в двох речах, котрі при цьому виглядають несумісними і виключають одна одну. Ми завжди прагнемо як свободи, так і порядку, вимагаємо свободи для незліченної кількості дрібних самоврядних єдностей і разом з тим у великому масштабі – бажано глобальному – хочемо єдності та узгодженості”.

Е.Ф. Шумахер. Невелике є красивим: економіка в інтересах народу. E.F. Schumacher, Small is Beautiful: Economics as if People Mattered. (New York: Harper and Row, 1973.) p. 65.

”Мисль глобально, дій локально” – таке гасло, висунуте активними поборниками захисту навколишнього середовища та розвитку суспільства, відкриває перспективу, за якої необхідність глобальної узгодженості чітко врівноважується вимогами місцевого самоврядування та національної автономії.

9. ”Далека від намірів підірвати нинішні засади суспільства … [система всесвітнього управління] намагається розширити його базис та реструктурувати його інституції у відповідь на запити світу, що зазнає постійних змін. Такий устрій не тільки не суперечитиме розумній відданості, але й не буде підривати обов’язкової лояльності. Він не ставить собі за мету загасити в серцях людей полум’я здорового патріотизму чи применшити важливість системи національної автономії, що допомагає запобігти надмірній централізації. Лад цей не ігнорує розмаїття етнічних груп, клімату, історії, мов і традицій, а також переконань та звичаїв народів та держав світу, і не намагається стерти відмінності між ними. Він вимагає більшої лояльності і піднесеніших устремлінь, ніж ті, якими досі керувався рід людський. Він змушує підпорядкувати національні прагнення та інтереси нагальним запитам об’єднаного світу. Цей устрій відкидає надмірну централізацію, з одного боку, і відхиляє будь-які спроби нав’язати одноманітність, з іншого”.

Шоґі Еффенді ”Світовий лад Багаулли”. Shoghi Effendi, The World Order of Baha'u'llah. (Wilmette Ill.: Baha’i Publishing Trust. 1974.) pp. 41-42.

10. В 1930-х роках Шоґі Еффенді, який очолював тоді громаду багаї світу, в загальних рисах описав деякі з функцій та обов’язків майбутньої світової законодавчої влади. Він зазначав: ”Всесвітній законодавчий орган, члени якого, будучи довіреними особами всього людства… вводитимуть в дію такі закони, котрі будуть упорядковувати життя, задовольняти потреби та улагоджувати взаємовідносини між усіма расами й народами”.

Шоґі Еффенді ”Світовий лад Багаулли”. Shoghi Effendi, The World Order of Baha'u'llah. (Wilmette Ill.: Baha’i Publishing Trust. 1974.) p. 203

Ці переконання поділяють такі вчені, як Жан Тінберген, лауреат Нобелівської премії з економіки 1969 р., котрий зауважував: ”Проблеми людства вже не можуть вирішуватися урядами країн. Потрібен Всесвітній Уряд. Найкращий спосіб досягти цього – посилити систему Організації Об’єднаних Націй”.

Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй. Звіт про розвиток людства 1994 р. Глобальне управління в 21-му столітті. United Nations Development Programme (UNDP). Human Development Report 1994. Global Governance for the 21st Century. (New York: Oxford University Press.) p. 88.

11. Міжнародне співтовариство багаї. Пропозиції, подані Організації Об’єднаних Націй стосовно перегляду її Статуту. Baha'i International Community. Proposals to the United Nations for Charter Revision. May 23, 1955.

12. В усіх своїх писаннях для відображення ряду безперервних кардинальних змін в політичному, громадському і релігійному житті світу Багаулла незмінно використовує поняття ”лад”, ”світовий лад” та „новий світовий лад”. Наприкінці 1860-х років він писав: „Світову рівновагу порушено тремтливою дією цього найвеличнішого, цього нового Світового Ладу. Налагоджене життя людства докорінно змінене завдяки цьому незрівнянному, цьому дивному Устрою, подібного до якого ще не бачили очі смертних”.

Багаулла. Кітаб-і-Акдас. Baha'u'llah, The Kit?b-i-Aqdas. Translated by Shoghi Effendi and a Committee at the Baha'i World Centre. (Haifa: Baha'i World Centre, 1992.)

13. Абдул-Бага. Таємниця Божественної цивілізації. ?Abdu’l Baha, The Secret of Divine Civilization. Trans. Marzieh Gail. (Wilmette, Ill: Baha'i Publishing Trust. 1957.) p. 24.

14. Інститут дослідження соціального розвитку при Організації Об’єднаний Націй. Стан безладдя: соціальні наслідки глобалізації. United Nations Research Institute for Social Development (UNRISD), States of Disarray: The Social Effects of Globalization. (London: KPC Group. 1995) pp. 106-109.

15. Існує багато способів, до яких могла би вдатися така Комісія чи навіть сам Світовий законодавчий орган, аби визначити справедливі кордони для всіх держав. Та яким би приголомшливим не здавалось таке завдання, воно є важливою складовою процесу розбудови нового устрою. Абдул-Бага писав: ”Справжня цивілізація розгорне свій стяг у самісінькому серці світу тоді, коли певна когорта її видатних благородних правителів – яскравих взірців відданості своїй справі та непохитності – заради блага та щастя всього людства підніметься, із незламною рішимістю та ясним баченням наперед, для проголошення Справи Всесвітнього миру. Нехай усі вони постійно радяться про цю Справу й усіма доступними їм засобами намагаються заснувати Союз народів усього світу. Вони повинні укласти зобов’язуючий договір і скріпити його угодою, положення якої мають бути виваженими, непорушними й конкретними. Вони мусять оприлюднити її перед усім світом й отримати схвалення всього людського роду. Цю величну та шляхетну справу – істинне джерело миру й благоденства для всього світу – всі жителі землі мають вважати священною. Потрібно мобілізувати всі сили людства, щоб забезпечити стабільність та непорушність цієї Найвеличнішої Угоди. В цьому всеосяжному Пакті слід чітко врегулювати кордони всіх, без винятку, держав, чітко сформулювати принципи, що покладаються в основу міжурядових відносин, та засвідчити всі міжнародні домовленості і зобов’язання. Аналогічно цьому слід суворо обмежити рівень озброєнь кожного уряду, бо якщо будь-якій нації буде дозволено готуватися до війни, нарощуючи свої збройні сили, це збудить підозру інших. Основоположний принцип цього священного Пакту належить визначити так, що коли якийсь уряд пізніше порушить хоч одну його статтю, всі уряди землі мають повстати, аби змусити його підкоритися; ба, навіть увесь рід людський – всі як один – мають рішуче докласти всіх свої зусиль, аби знищити такий уряд. Як тільки ці найвеличніші з усіх ліків будуть застосовані до хворого тіла світу, воно неодмінно видужає від своїх хвороб і вічно перебуватиме в благополуччі та безпеці”.

Абдул-Бага. Таємниця Божественної цивілізації. ‘Abdu’l Baha, The Secret of Divine Civilization. Trans. Marzieh Gail. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1957.) pp. 64-65.

16. В статті одного з останніх випусків газети „Нью-Йорк Таймс” стверджується, що в 1994 році доброчинність у Сполучених Штатах зросла на 3,6 відсотка й становила 130 млрд. американських доларів.

Karen W. Arenson, ”Charitable Giving Rose 3.6% in 1994, Philanthropy Trust Says,” The New York Times, Thursday, 25 May 1995, sec. A, p. 22.

17. „Стосовно питання міжнародної мови в цілому… Ми, багаї, з нетерпінням очікуємо якнайшвидшого прийняття всесвітньої допоміжної мови; ми не є поборниками якоїсь одної мови, що виконувала б це призначення. Якщо уряди всіх країн світу погодяться користуватися в міжнародному спілкуванні одною з існуючих мов або ж заново створеною мовою, ми охоче виступимо на її підтримку, оскільки бажаємо, аби такий крок назустріч об’єднанню людського роду було здійснено найближчим часом”.

Шоґі Еффенді Настанови Хранителя. Shoghi Effendi, Directives of the Guardian. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust.) p. 39.

Вносячи цю пропозицію, ми хотіли б привернути увагу до слова ”допоміжний”. Учення багаї шанує й підтримує культурне розмаїття, а не одноманітність. Тому на даному історичному проміжку ми не передбачаємо повсюдного впровадження в світі єдиної мови. Навпаки, вважаємо, що народам і державам слід зберігати свої місцеві та національні мови – і в той же час їх потрібно заохочувати до вивчення міжнародної мови. Викладання такої всесвітньої мови як обов’язкового предмету слід рано чи пізно почати в усіх школах світу. Але це не повинно ніякою мірою завадити законним проявам національного й місцевого лінгвістичного та культурного розмаїття.

18. „Наближається день, коли всі народи світу приймуть одну всесвітню мову та єдину загальну письменність”, – писав Багаулла наприкінці 19 століття. ”Коли це збудеться, до якого б міста не прибув мандрівник, буде здаватися, ніби він удома”.

Шоґі Ефенді. Переклад. Крупиці з Писань Багаулли. Shoghi Effendi, trans., Gleanings from the Writings of Baha'u'llah. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1983.) p. 250.

19. В ”спеціальному доповненні” до Звіту про розвиток людства за 1994 р. Джеймс Тобін, лауреат Нобелівської премії з економіки 1981 року, зауважив, що „постійна єдина валюта” усунула б, певним чином чи навіть повністю, ажіотаж, що нині панує на світових ринках внаслідок великих об’ємів валютних спекуляцій. Відмітивши, що до такої єдиної світової валюти ще, мабуть, не близько, на проміжному етапі він пропонує запровадити ”єдиний міжнародний податок„ на операції з іноземною валютою.

Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй. Звіт про розвиток людства за 1994 р. Оподаткування міжнародних валютних операцій. United Nations Development Programme (UNDP). Human Development Report 1994. A Tax on International Currency Transactions. (New York: Oxford University Press.) p. 70.

20. Понад століття тому Багаулла виклав принципи колективної безпеки в посланнях до царів і правителів світу: „Будьте згуртованими, о царі земні, і тоді буря незгоди між вами вгамується, а ваші народи знайдуть спокій, якщо ви з тих, хто розуміє. Коли хтось із вас наважиться підняти зброю проти іншого, повстаньте всі проти нього, бо це не що інше, як явна справедливість”.

Шоґі Ефенді. Переклад. Крупиці з Писань Багаулли. Shoghi Effendi, trans., Gleanings from the Writings of Baha'u'llah. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1983.) p. 254.

21. Звіт незалежної робочої групи про майбутнє Організації Об’єднаних Націй. ООН: друге півстоліття існування. The Report of the Independent Working Group on the Future of the United Nations. The United Nations in its Second Half-Century. (Yale University Press Service, 1995.) p. 16.

22. Фундація Ґленвью. Проект Стассена Статуту оновленої Організації Об’єднаних Націй – на службі миру та прогресу в світі на наступні сорок років. Glenview Foundation, The Stassen Draft Charter for a New United Nations to Emerge from the Original, to Serve World Peace and Progress for the Next Forty Years. (Philadelphia: Glenview Foundation. 1985.)

Ґренвіл Кларк та Луї Б. Зон. Мир в усьому світі через світовий правопорядок. Grenville Clark and Louis B. Sohn, World Peace through World Law. (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1966.)

Кейт Хіндел. „Реформування Організації Об’єднаних Націй?” Keith Hindell, “Reform of the United nations?” In The World Today: Journal of the Royal Institute of International Affairs. (United Kingdom, Feb. 1992.) Vol. 48, No. 2. pp. 30-33.

Джон Лог. „Новий світовий устрій - реформована ООН”. John Logue, ”New World Order Means Reformed U.N.”, World Federalist News, July 1992.

Бенджамін Б. Ференц та Кен Кайз мол. Життя на нашій планеті: Ключ до вашого майбуття. Benjamin B. Ferencz and Ken Keyes Jr., Planethood: The Key to Your Future. (Coos Bay, Oregon: Love Line Books. 1991.)

Бутрос Бутрос-Галі. „На порядку денному – мир: миротворство і збереження миру”. (Звіт Генерального секретаря відповідно до Заяви, ухваленої Саммітом Ради Безпеки 31 січня 1992 р., Нью-Йорк, ООН). Boutros-Ghali, Boutros. 1992. An Agenda for Peace: Peace-making and Peace-keeping. Report of the Secretary-General Pursuant to the Statement Adopted by the Summit Meeting of the Security Council, January 31, New York: United Nations.

23. Це не означає, що лише повне укомплектування й розгортання зазначених Сил дозолить вжити заходів щодо заборони такої зброї. Всім серцем підтримуємо нинішні спроби поновити Договір з нерозповсюдження ядерної зброї та запровадити надійний контроль за дотриманням заборони на її випробування, а також будь-які подальші зусилля назустріч ліквідації ядерної, хімічної та (або) біологічної зброї. Таким же чином потрібно докласти більших зусиль для обмеження й контролювання звичайної зброї типу наземних мін, котрі вражають все живе.

24. Махбуб уль Хак, 1994 р. Старший радник Керівника Програми розвитку ООН. Керівник групи, що готує щорічні звіти про розвиток людства в рамках цієї програми, котрі останніми роками надали нового розуміння теорії розвитку та її втіленню в життя, включаючи нову концепцію безпеки людства. Mahbub ul Haq, 1994. Senior Advisor to UNDP Administrator. Team Leader of the Group that prepares the UNDP annual Human Development Reports which have brought, in recent years, fresh insights to development theory and practice, including a new concept on human security.

25. Ерскін Чілдерс. Проблеми Організації Об’єднаних Націй: розбудова безпечнішого світу. Erskine Childers, ed. Challenges to the United Nations: Building a Safer World. (New York: St. Martin's Press. 1994.) pp. 21-25.

26. Джон Хадлстон. Пошуки справедливого суспільства. John Huddleston, The Search for a Just Society. (Kidlington, Oxford: George Ronald. 1989.)

27. Близько 75 років тому Абдул-Бага подав наступні побажання стосовно світового суду: „Національні зібрання кожної країни та народу, тобто парламенти, мають обрати двох або трьох найдостойніших представників свого народу, добре обізнаних із міжнародним правом та міжурядовими відносинами та поінформованих про основні поточні нужди людства. Кількість таких представників має бути пропорційною чисельності жителів кожної країни. Обрання цих осіб національними зборами, тобто парламентами, повинно затверджуватися верхньою палатою, конгресом та урядом, а також президентом чи монархом, а отже, такі обранці можуть представляти одночасно і весь народ, і його уряд. З таких представників і сформується Верховний Суд, а тому до нього опосередковано долучиться все людство, бо кожен із цих посланців є уповноваженим представником свого народу. Коли Вищий суд виноситиме рішення з будь-якого міжнародного питання – одностайно або більшістю голосів – позивачі надалі вже не матимуть жодних підстав для відмовок, а відповідачі – для заперечень. Коли ж уряд якоїсь із країн буде нехтувати неспростовним рішенням Вищого суду чи зволікатиме із його виконанням, інші народи повстануть проти нього, бо всі уряди й народи світу є поборниками цього Вищого Суду. Подумайте ж, наскільки міцними є ці основи! Проте, обмежений у своїх повноваженнях та членстві союз держав не зможе здійснюватися належним чином такий задум.

Вибране з Писань Aбдул-Бага. Selections from the Writings of ‘Addu’ l-Baha. Compiled by the Research Department of the Universal House of Justice. Translated by a Committee at the Baha'i World Centre and by Marzieh Gail. (Great Britain: W & J Mackay Ltd. 1978.) pp. 306-307.

28. На цей час, приміром, повноваження Суду зведені до: 1) справ, які сторони разом передають на його розгляд за спеціальною домовленістю; 2) питань стосовно діючих домовленостей чи угод, які передбачають звернення до цього Суду; 3) певну категорію правових розбіжностей між державами, які вони вирішили врегульовувати повноваженнями цього Суду.

Видання „Світ Європи” за 1994 р. Міжнародне правосуддя. Europa World Year Book 1994. Vol. I. International Court of Justice. p. 22.

29. Шоґі Ефенді. Переклад. Крупиці з Писань Багаулли. Shoghi Effendi, trans., Gleanings from the Writings of Baha'u'llah. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1983.) p. 260.

”Першочерговою та найзлободеннішою вимогою є сприяння освіті. Неможливо й уявити, що будь-який народ зможе досягти процвітання й прогресу, якщо цій важливій справі не надаватиметься належна увага. Основним чинником відсталості й занепаду народів є неосвіченість. Нині люди у масі своїй необізнані навіть у справах повсякденного життя, а тим паче не здатні розібратися у складних проблемах і запитах сьогодення”.

Абдул-Бага. Таємниця Божественної цивілізації. ‘Abdu’l-Baha, The Secret of Divine Civilization. Trans. Marzieh Gail. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1957.) p. 109.

„Такі ж розбіжності спостерігаються поміж тваринами; деяких з них приручили, інші залишились дикими. Світ природи вочевидь є недосконалим, а світ просвіти – довершеним. Тобто, завдяки навчанню й культурі людина звільнилась від крайнощів природи, отож освіта є необхідною й обов’язковою. Однак, просвіта буває різною. Можна тренувати й розвивати своє тіло, що забезпечує йому силу та ріст. Також освіта буває інтелектуальною, завдяки чому розвиваються розумові здібності, і для цього існують школи та коледжі. Третій різновид виховання стосується духу. Навіюваннями Святого Духу людина підноситься у світ моралі й озоряється світилами божественних дарів. Світу духовності можна дістатися тільки через блиск Сонця Дійсності й наснажуючу енергію божественного духу”.

Абдул-Бага. Із виступу у Сент Пол 20 вересня 1912 р. Проголошення всесвітнього миру. ‘Abdu’l Baha , in a Talk delivered in St. Paul on 20 September 1912. The Promulgation of Universal Peace. p. 329-330.

30. Уряди та їх установи мають пам’ятати, що матеріальна рівність не є ані досяжною, ані бажаною. Абсолютна рівність – нездійсненна мрія. Та як би там не було, іноді виникатиме необхідність перерозподілу деякої частки матеріальних цінностей світу. Дійсно, стає все очевиднішим, що розгнузданий капіталізм теж не в змозі вирішити цю проблему. Для встановлення матеріальної справедливості таки існує необхідність певного впорядкування та перерозподілу. В цьому відношенні прибутковий податок в принципі є одним із найбільш справедливих і неупереджених засобів. Певну роль має відігравати і добровільний розподіл матеріальних багатств – на рівні як окремих осіб, так і різних організацій. Однак, рівні можливості для економічного розвитку й прогресу мають бути закладені в саму структуру нового світового устрою. Зрештою, найважливішим регулятором в будь-якій економічній системі є морально-етичний фактор, що бере свій початок в серцях та умах людей.

31. Створення Глобального агентства з довкілля (GEF) є похвальним першим кроком у вірному напрямку, і це агентство з перебігом часу може бути корисним як одне із джерел фінансування порядку денного „21-е століття” за умови, що масштаби його діяльності розширяться, а мандат – буде переглянутий.

32. Всесвітня конференція з прав людини. Віденська декларація й програма дій. 14-25 червня 1993 р. Відень, Австрія. World Conference on Human Rights. Vienna Declaration and Programme оf Action. 14-25 June 1993. Vienna, Austria.

33. Детальний виклад цієї концепції можна знайти в заяві Відділу зв’язків із громадськістю Міжнародного співтовариства багаї ”Процвітання людства”, опублікованій в лютому 1995 р.: ”Діяльністю, що найтісніше пов’язана зі свідомістю – особливою рисою людської природи – є здатність людини досліджувати дійсність. Свобода пізнавати мету існування й розвивати обдаровання людської природи, що дозволяють досягти цієї мети, потребує захисту. Люди мають отримати право пізнавати. А те, що це право часто порушується, і такі порушення стають особливо грубими в умовах сучасного суспільства, ніякою мірою не применшує вагомості потягу до знань як такого.

Саме це особливе прагнення людської свідомості й обумовлює моральний імператив для проголошення багатьох прав людини, передбачених Загальною Декларацією й відповідними Угодами. Загальна освіта, свобода пересування, доступ до інформації та можливість брати участь у політичному житті – все це прояви її впливу, котрі вимагають чітких гарантій від міжнародної громадськості. Те ж саме стосується й свободи мислення та переконань, включаючи свободу віросповідання, а також свободу кожної людини мати власні погляди й відповідним чином висловлювати їх.

Оскільки людство являє собою єдиний неподільний організм, за кожного члена людського роду, що народжується у цей світ, несе відповідальність вся спільнота. Це опікування є моральною основою для більшості інших прав – переважно економічних та соціальних, – котрі так само намагається окреслити Організація Об’єднаних Націй у своїх документах. Безпека сім’ї та оселі, право власності на майно та право на приватне життя гарантуються такою опікою. Обов’язком суспільства також є забезпечення працевлаштування, турбота про психічне й фізичне здоров’я, соціальний захист, справедливу оплату праці, відпочинок і дозвілля, а також задоволення багатьох інших законних сподівань індивідуальних його членів.

Принцип спільної опіки визначає також право кожної людини розраховувати на те, щоб ті культурні цінності, які формують її особистість, охоронялися державним і міжнародним законодавством. Багато чим аналогічно тій ролі, яку відіграє генофонд у біологічному існуванні людства та його оточення, величезне розмаїття культурних надбань, набуте протягом тисячоліть, вкрай необхідне для соціально-економічного розвитку роду людського, що вступає в пору свого колективного повноліття. Воно є тією спадщиною, що обов’язково має принести свої плоди у глобальній цивілізації. Культурні традиції, з одного боку, потребують захисту від гнітючого впливу матеріалізму, що нині залишається вирішальним. А з іншого, в обстановці цивілізації, що постійно змінюється, необхідно створити такі умови для вільної взаємодії різних культур, у яких політики не мали б змоги використовувати їх у власних цілях”.

Міжнародне співтовариство багаї, Відділ зв’язків із громадськістю. ”Процвітання людства”. Baha'i International Community, Office of Public Information, The Prosperity of Mankind. (Haifa: Baha'i World Centre. 1995.)

34. Повага до прав людини має, зрештою, починатися в сім’ї. ”Порівнюйте народи світу з членами родини. Сім’я – це народ в мініатюрі. Просто розширте родинне коло – і ви отримаєте народ. Розширте коло народів – і матимете все людство. Обстановка в сім’ї визначає стан народу. Події в сім’ї – це події в житті народу. Хіба процвітатиме сім’я, якщо члени її сваряться й воюють між собою, крадуть одне в одного, заздрять та прагнуть помститися одне одному за образу і жадають лише власної користі? Ні, така сім’я не матиме успіхів і не буде розвиватися. Те ж саме відбувається і в великій родині народів, бо народи – то всього-на-всього сукупність окремих родин. А тому так само, як сварки та негаразди розладнують сім’ю й заважають її благополуччю, так і народи поступово гинуть, а їх поступ утрудняється.

Абдул-Бага. Проголошення всесвітнього миру. Промови Абдул-Бага під час його перебування у Сполучених Штатах і Канаді у 1912 р. ‘Abdu’l Baha, The Promulgation of Universal Peace: Talks Delivered by ‘Abdu’l-Baha during His Visit to the United States and Canada in 1912. Comp. Howard MacNutt. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1982.) p. 157.

35. „Коли всі люди отримають однакові можливості для здобуття освіти та втілиться в дійсність рівноправність чоловіків і жінок, підстави для розв’язування воєн повністю зникнуть. Без рівноправності таке буде неможливим, оскільки всілякі відмінності та розбіжності призводять до незгод і розбрату. Рівноправність між чоловіками та жінками сприятиме усуненню воєнних дій з тої причини, що жінки ніколи не згодяться їх дозволити. Матері не принесуть своїх синів у жертву на полі бою після двадцяти років тривог і самовідданої любові, коли вони з раннього дитинства ростили їх, незалежно від того, яку ідею їх сини будуть покликані відстоювати. Немає сумнівів, що коли жінки здобудуть рівні права, війни між людьми припиняться назавжди”.

Абдул-Бага. Проголошення всесвітнього миру. ‘Abdu’l Baha, The Promulgation of Universal Peace. Comp. Howard MacNutt. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1982.) p. 174-175.

36. Ще раз нагадаємо, що доки жінки й чоловіки не визнають і не реалізують рівноправності, соціальний та політичний прогрес тут чи будь-де буде неможливим. Бо ж світ людства має дві складові: жінку та чоловіка. Поки ці дві складові будуть однаково сильними, єдності людства досягти не вдасться, а щастя та добробут не стануть реальністю. Якщо на те воля Божа, так воно й буде!”

З промови Абдул-Бага у Федерації жіночих клубів Чикаго, штат Іллінойс, 2 травня 1912 р.

Абдул-Бага. Проголошення всесвітнього миру. ‘Abdu’l Baha, The Promulgation of Universal Peace. Comp. Howard MacNutt. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1982.) p. 77.

37. В минулому світом правила сила, і чоловік домінував над жінкою внаслідок своїх більш сильних і агресивних рис як тіла, так і розуму. Але такий баланс вже зміщується – сила втрачає свою вагу, а розумова жвавість, інтуїція та душевні якості любові й служіння, в чому жінка має перевагу, набувають панівного впливу. А тому нова епоха стане менш чоловічою і буде більше пронизана жіночими ідеалами – або, висловлюючись точніше, це буде епоха, в котрій чоловіча та жіноча складові цивілізації будуть краще врівноваженими між собою”.

Абдул-Бага. Цитується у „Багаулла й Нова Ера”. ‘Abdu’l-Baha, quoted in John E. Esslemont, Baha'u'llah and the New Era, p. 156, 4th rev. ed., 1976, Wilmette: Baha'i Books, published by Pyramid Publications for Baha'i Publishing Trust.

38. Той принцип, що жінкам та дівчаткам треба надавати пріоритету у порівнянні з чоловіками й хлопчиками в доступі до навчання, був і залишається одним із принципів віровчення Багаї. Ще в 1912 р. Абдул-Бага говорив: „Проголошуючи єдність людства, [Багаулла] навчав, що в очах Господніх чоловіки й жінки є рівними і що немає жодних підстав для вчинення розмежування між ними. Відмінності ж, що існують між ними зараз, зумовлюються браком освіти й виховання. Коли жінкам надати ті самі можливості для навчання, такі відмінності зникнуть разом з уявленнями про них як про нижчих істот… Більш того, просвіта жінок є більш важливою, ніж просвіта чоловіків, тому що саме жінки є матерями роду, а матері ростять дітей. Першими вчителями дітей є їхні матері. Тож вони мають отримати належну освіту, щоб виховувати як синів, так і дочок. Відносно цього у висловлюваннях Багаулли зустрічається багато настанов.

Він обстоював впровадження однакової освіти для чоловіків і жінок. Дочки й сини мусять навчатися за одною й тою ж учбовою програмою, що сприятиме встановленню єдності статей”.

Абдул-Бага. Проголошення всесвітнього миру. ‘Abdu’l Baha, The Promulgation of Universal Peace. Comp. Howard MacNutt. (Wilmette, Ill.: Baha'i Publishing Trust. 1982.) p. 174-175.

39. Лоуренс Х. Саммерс, Віце-президент і головний економіст Всесвітнього Банку. Інвестування на благо всіх людей. Lawrence H. Summers, Vice President & Chief Economist for the World Bank, Investing in All the People. 1992. Also, USAID. 1989. Technical Reports in Gender and Development. Making the Case for the Gender Variable: Women and the Wealth and Well-being of Nations. Office of Women in Development.

40. Вибране з Писань Aбдул-Бага. Selections from the Writings of ‘Abdu’l Baha. Compiled by the Research Department of the Universal House of Justice. Translated by a Committee at the Baha’i World Centre and by Marzieh Gail. (Great Britain: W & J. Mackay Ltd. 1978.) p. 302.

41. Прогресивні стратегії підвищення статусу жінок, визначені в Найробі. The Nairobi Forward-Looking Strategies for the Advancement of Women. As adopted by the World Conference to Review and Appraise the Achievements of the United Nation Decade for Women: Equality, Development anl Peace, Nairobi, Kenya, 15-26 July 1985.

42. Вибране з Писань Aбдул-Бага. Selections from the Writings of ‘Abdu’ l Baha. Compiled by the Research Department of the Universal House of Justice. Translated by a Committee at the Baha'i World Centre and by Marzieh Gail. (Great Britain: W & J. Mackay Ltd. 1978.) p. 303.

43.У Міжрелігійній декларації ”Назустріч всесвітній етиці”, проголошеній зібранням релігійних та духовних лідерів, що представляли фактично всі головні світові релігії та духовні рухи, на засіданні Парламенту світових релігій в Чикаго (1993 р.), висунуте припущення, що в цьому відношенні всі релігії дійсно можуть знайти багато спільного. В Декларації зазначається: ”Засвідчуємо, що у вченнях усіх релігій виявляється спільна сукупність найсуттєвіших моральних цінностей, котрі створюють основу всесвітньої етики… Вже з давніх-давен у віровченнях релігій існують настанови щодо людської поведінки, які становлять передумову стабільного світового ладу”.

44. Золоте правило – принцип про те, що ми повинні виявляти таке ж ставлення до інших, якого хотіли б по відношенню до себе, – повторюється в усіх великих релігіях:

Буддизм: ”Не ображай інших тим, що вважатимеш кривдою для себе самого”. Udana-Varqa, 5:18.

Зороастризм: ”Доброю є тільки та вдача, яка іншому не зробить нічого, що було б недобрим для неї самої”. Dadistan-i Dinik, 94:5.

Іудаїзм: „Не сотвори ближньому того, що є ненависним тобі самому. Це повний Закон, все ж інше пояснення до нього”. The Talmud, Shabbat, 31a.

Індуїзм: ”Ось суть всієї істинної праведності: поводься з іншими так, як волів би, щоби поводилися з тобою. Не роби ближньому своєму того, чого сам не бажав би отримати від нього”. The Mahabharata.

Християнство: ”І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви”. Лк. 6:31.

Іслам: ”Ніхто з вас не стане віруючим, поки не бажатиме брату своєму того, чого бажає для себе”. Sunnah.

Даосизм: Порядна людина ”має виявляти жаль до згубних нахилів інших; а до здобутків їх ставитися так, ніби вони є його власними, і так само сприймати їх втрати”. The Thai-Shang.

Учення Конфуція: „Безперечно, ось правило прихильної доброти: не вчиняй іншим того, чого не бажав би від них для себе”. Analects, XV, 23.

Віровчення Багаї: „Не слід йому бажати іншим таке, що він не хоче для себе, й обіцяти те, чого не виконує”. Крупиці. Gleanings.

45. Шоґі Еффенді ”Світовий лад Багаулли”. Shoghi Effendi, The World Order of Baha'u'llah. (Wilmette Ill.: Baha’i Publishing Trust. 1938.) p. 202.

46. Багаулла. Проголошення Багаулли. Baha'u'llah. The Proclamation of Baha’u’llah. (Haifa: Baha'i World Centre. 1978.) p. 113.

47. Багаулла. Скрижалі Багаулли. Baha'u'llah. Tablets of Baha'u'llah. Compiled by the Research Department of the Universal House of Justice. Translated by Habib Taherzadeh with the assistance of a Committee at the Baha'i World Centre. (Haifa: Baha'i World Centre. 1982.) p. 167.

48. Комісіязглобальногоправліннязазначає: ”Оскількисвітстоїтьпереднеобхідністюграмотновідгукуватисяназапити, щовиникаютьнапередодніновогостоліття, мизанепокоєнівідсутністюкерівництваубагатьохсферахлюдськихсправ. На державному, регіональному та міжнародному рівнях, в громадах та міжнародних організаціях, в урядах і неурядових інституціях світ потребує надійного і тривкого управління.

Йому потрібне керівництво, що думає наперед, а не просто реагує на ту чи іншу ситуацію; натхненне, а не просто ділове, що дивиться в перспективу і в грядущі покоління, для яких опорою є наше сьогодення. Воно потребує лідерів, що черпають сили з передбачливості, підкріплюються етикою і відрізняються політичною мужністю прагнути більшого, ніж успіх у наступних виборах.

Таке керівництво не може бути обмеженим місцевими рамками. Воно мусить вийти за межі країни, раси, релігії, культури, мови, життєвого укладу. Йому належить охопити широкі народні маси, сповнитися бажанням піклуватися про інших, почуттям відповідальності за глобальне добросусідство”.

Звіт комісії з глобального управління. Нашеглобальнедобросусідство. Report of the Commission on Global Governance, Our Global Neighborhood. (New York: Oxford University Press. 1955.) p. 353.

49. КрупиціПисаньБагаулли. Gleanings from the Writings of Baha’u’llah. Translated by Shoghi Effendi, (Wilmette, Ill.: Baha’i Publishing Trust. 1976.) p. 7.

Заява Міжнародного Співтовариства Багаї

березень 1995 року

Вступ

Нині, коли ХХ століття добігає кінця, помітно зростають зусилля народів та урядів світу до встановлення загального порозуміння в питаннях, від вирішення яких залежатиме майбутнє роду людського. Про нагальну потребу таких зусиль свідчить проведення цілої низки великих форумів. Ось лише кілька прикладів такої діяльності: Конференція з питань довкілля та розвитку, що відбулася в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) в 1992 році; Всесвітня конференція з прав людини, проведена у Відні (Австрія) в 1993 році; Міжнародна конференція з проблем народонаселення та розвитку в Каїрі (Єгипет) 1994 року; Всесвітній самміт із питань соціального розвитку в Копенгагені (Данія) 1995 року та IV Міжнародна конференція з питань жіноцтва того ж року в Пекіні (Китай).

Понад сто років тому Багаулла, Засновник Віровчення Багаї, закликав лідерів та народи світу досягти єднання як запоруки миру та процвітання. “Благоденство людства, його мир та безпека, – писав Він, – залишаться недосяжними доти, доки міцно не утвердиться його єдність”. Досягнення єдності, – навчав Він, – виведе людство на наступний етап його соціальної еволюції – виникнення світового суспільства.

Подібні всесвітні конференції, в яких Міжнародне співтовариство багаї брало активну участь на засадах неурядової організації, багаї розглядають як життєво важливу складову цього процесу. Всесвітній Дім Справедливості – Світова рада, що керує діяльністю громади багаї, – назвав ці конференції “кульмінаційними виявами активності, що спалахує в різних куточках світу, залучаючи широкий загал неурядових організацій та об’єднань до пошуку цінностей, ідей та практичних дій, що відкриють перспективи мирного розвитку всіх народів”.

Всесвітній Дім Справедливості вбачає в цьому “все помітніший прояв згуртованості, яку наші священні писання називають одним зі світочів єднання, котрі осяють шлях до миру”.

Заява „Процвітання людства” підготовлена відділом зв’язків із громадськістю Міжнародного співтовариства багаї * як заклик до розгляду та обговорення першочергових питань, надію на вирішення яких дає Віровчення багаї. Вона є викликом матеріалістичному та патерналістському світогляду, на який спираються сучасні програми соціально-економічного розвитку. Ми не можемо обмежитися покращенням лише матеріального буття; не варто навіть сподіватися на матеріальне процвітання без пошуку справжньої мети розвитку в духовних вимірах життя. Благоденство людства в повному розумінні складається як із духовного, так і матеріального його розквіту.

Народи світу все з більшим пожвавленням уявляють собі обриси нового світового ладу . В заяві „Процвітання людства”, мабуть, “найвизначнішим соціальним феноменом сьогодення” вважається незвичайне збільшення кількості громадських організацій, котрі обстоюють, планують і здійснюють нововведення, необхідні, як на їхню думку, на місцевому, регіональному та міжнародному рівнях. Люди стомилися від пасивного очікування. Вони прагнуть повноправної участі у процесі розбудови нового суспільства.

У цьому хвилюючому документі переплетені теми духовності, справедливості, єднання та рівноправності. Він пропонує читачеві оптимістичне й практичне бачення шляху до істинно щасливого майбуття.

* Заява „Процвітання людства” була оприлюднена на Всесвітньому самміті ООН у Копенгагені у 1995 році.

Процвітання людства

Останнім часом ідеали всесвітнього миру набирають конкретної форми й змісту, чого ще десятиліття тому не можна було б уявити. На цьому шляху зруйновані перешкоди, що впродовж тривалого часу видавалися нездоланними; застарілі конфлікти поступово вирішуються шляхом обговорення та обміну думками; народи світу виявляють готовність об’єднатися, щоб разом протистояти воєнній агресії. Це знову пробудило в простих людях і багатьох світових лідерах уже майже згаслу надію на краще майбуття нашої планети.

У всьому світі шукають виходу величезні духовні та інтелектуальні сили, зростаючий натиск яких проявляється у прямій залежності від потрясінь останніх десятиліть. Повсюдно множаться ознаки того, що народи землі прагнуть покласти край ворожнечі, стражданням та руйнації, уникнути яких більше не може жодна країна. Необхідно скористатися цим зростаючим потягом до змін, спрямувавши його на подолання перешкод, котрі все ще стримують здійснення споконвічної мрії про всесвітній мир. Енергійні зусилля, потрібні для виконання такого завдання, неможливо активізувати одними закликами протидіяти незліченним знегодам, від яких потерпає суспільство. Вони мають бути збуджені передбаченням благоденства роду людського в повному розумінні цього поняття – чітким усвідомленням можливостей як духовного, так і матеріального благополуччя, що тепер відкриваються людям. І свою частку від його благ мають отримати всі жителі планети без винятків і обмежень, що суперечили б основній меті такої реорганізації людської діяльності.

Досі історія переважно лише засвідчувала досвід племен, культур, класів та націй. З фізичним об’єднанням планети в цьому сторіччі та визнанням взаємозалежності всіх її мешканців тепер починається історія людства як єдиної спільноти. Тривалий і повільний процес формування людської особистості досі розвивався спорадично, нерівномірно і, за загальним визнанням, не відзначався справедливістю у розподілі матеріальних здобутків. Але тепер жителі Землі, збагачені всім накопиченим минулими віками генетичним та культурним розмаїттям, покликані скористатися своєю колективною спадщиною, аби свідомо й методично перейматися відповідальністю за творення свого майбуття.

Не слід вважати, що уявлення про наступну фазу розвитку цивілізації може скластися без глибокого перегляду положень і переконань, що зараз покладені в основу програм соціально-економічного поступу. На початковому етапі таке переосмислення має стосуватися практичних питань політики, використання виробничих ресурсів, процедур планування, методів впровадження задуманого та організаційних завдань. Із його розгортанням, однак, швидко поставатимуть фундаментальні проблеми, пов’язані з визначенням довгострокових цілей та необхідних соціальних структур, залученням до програм розвитку принципів соціальної справедливості, а також розкриттям суті та ролі знань як чинника стабільних змін. Та й, дійсно, подібна переоцінка цінностей відбудеться з наміром дістатися загальної згоди в розумінні самої сутності людини.

Усі ці питання – як абстрактні, так і практичні – зводяться до обговорення двох загальних тем, і саме згідно з ними ми й з’ясуємо на подальших сторінках питання стратегії глобального розвитку. Перша тема – це поширені уявлення про сутність і мету процесу розвитку цивілізації, а друга – це роль, надана в ньому його різним рушійним силам.

Переконання, на яких ґрунтуються більшість поточних програм розвитку, по суті є матеріалістичними. Інакше кажучи, завдання розвитку визначені з наміром успішно заохочувати всі суспільства до прийняття тих засобів досягнення матеріального благополуччя, які через спроби та помилки вже узвичаїлися в певних регіонах світу. Без сумніву, деякі програми розвитку враховують культурні та політичні особливості й не залишають без уваги тривожні симптоми забруднення довкілля. Та все ж їхнє матеріалістичне підґрунтя залишається незаперечним.

З наближенням ХХІ століття неможливо далі зберігати переконаність, що підхід до соціально-економічного розвитку, породжений матеріалістичною концепцією буття, у змозі задовольнити потреби людства. Оптимістичне передбачення змін, які він нібито здатний генерувати, зникло в дедалі ширшій безодні, що розділяє життєвий рівень невеликої кількості жителів світу, що зменшується в процентному співвідношенні, і бідність, на яку приречена переважна більшість населення земної кулі.

Така безпрецедентна економічна криза разом із соціальним занепадом, якому вона посприяла, віддзеркалює цілковиту помилковість уявлень про саме людське єство. Прості люди вже не плекають ілюзій щодо існуючого ладу, особливо на тлі світових подій. Мусимо визнати, що коли удосконалення суспільства не виходитиме за рамки простого поліпшення матеріальних умов, не вдасться досягти навіть і таких цілей. Його мету потрібно віднайти в духовних вимірах життя і мотиваціях за межами мінливого економічного ландшафту світу й штучного поділу людської спільноти на “розвинуті країни” та “країни, що розвиваються”.

Коли цілі розвитку вже будуть окреслені заново, постане необхідність переглянути також уявлення щодо ролі, яку належить відігравати в цьому процесі його рушійним силам. Вирішальна роль державного управління будь-якого рівня не потребує уточнення. Прийдешні покоління, однак, виявлять майже незбагненною ту обставину, що в епоху поклоніння перед філософією зрівнялівки й пов’язаними з нею принципами демократії, планування розвитку має вбачати у переважній більшості людства виключно одержувачів вигоди від допомоги й навчання. Попри визнання принципу загальної участі в прийнятті рішень, коло питань, до вирішення яких залучається більшість жителів світу, в кращому разі є другорядним, обмеженим певними рамками альтернатив, сформульованих недосяжними для народу організаціями й обумовленими цілями, котрі часто суперечать його сприйманню дійсності.

Такий підхід навіть схвалюється – приховано, якщо не відверто – офіційною релігією. Обтяжене традиціями патерналізму, пануюче релігійне мислення виглядає неспроможним принести людству впевненість у тому, що віра в духовність людського єства допоможе йому піднестися над матеріальним становищем.

За такого ставлення забувається те, що, можливо, є найвизначнішим соціальним феноменом сьогодення. Якщо є вірним те, що уряди світу за посередництвом Організації Об’єднаних Націй намагаються побудувати новий світовий лад, то вірним є й те, що народи землі збадьорює таке ж передчуття. Проявом цього є раптовий розквіт незліченної кількості рухів та організацій, що прагнуть суспільних змін на місцевому, регіональному та міжнародному рівнях. Негайної уваги з боку цих організацій, підтримку яким надають усе більше людей в усіх куточках світу, потребують такі невідкладні питання, як права людини, покращання статусу жіноцтва, поступальний економічний розвиток суспільства, подолання забобонів, моральне виховання дітей, просвіта, охорона здоров’я, а також безліч інших життєво важливих справ.

Цей відгук самих народів світу на кричущі проблеми сучасності є відлунням заклику Багаулли, проголошеному понад століття тому: „Виявляйте щиру зацікавленість у потребах часу, в якому живете, і зосереджуйте свої помисли на злободенних його нуждах і запитах”. Народження нової самосвідомості дедалі більшої кількості простих людей – драматично стрімкий поворот в історичній перспективі розвитку цивілізації – порушує докорінні питання щодо ролі, відведеної абсолютній більшості людства у творенні майбуття нашої планети.

I

Основним принципом стратегії заохочення населення світу до прийняття відповідальності за свою колективну долю мусить бути усвідомлення єдності людства. Оманливо проста й визнана всіма концепція людства як єдиного народу постає рішучим викликом тим засадам, на яких здійснює свою діяльність більшість інституцій сучасного суспільства. Головною рушійною силою людських стосунків визнається конфлікт – про це свідчить і будова органів державного управління, що базується на протистоянні, і цивільне право, яке опирається на принцип захисту, і звеличення боротьби між класами та різноманітними соціальними групами, і дух конкуренції, котрий вочевидь панує в сучасному житті. Конфлікт є ще одним відображенням у суспільних відносинах матеріалістичного тлумачення життя, що поступово набирало сили протягом двох останніх століть.

У листі до королеви Вікторії понад століття тому Багаулла використав аналогію, що є переконливим доказом майбутньої організації планетарного суспільства, порівнявши світ із тілом людини. Дійсно, у природі нам не знайти іншої, довершенішої моделі існування. Людське суспільство складається не з величезної кількості порізнених клітин, а з асоціацій індивідуумів, кожен із яких наділений розумом та волею. Проте, форми життєдіяльності, що характеризують біологічну природу людини, ілюструють основоположні закони існування. Головним із них є принцип єдності в розмаїтті. Як це не парадоксально, але саме цільність і складність упорядкування людського організму – і досконале зведення в ціле клітин тіла – забезпечують повну реалізацію всіх неповторних можливостей, властивих кожній з його складових. Жодна з клітин не існує відокремлено від тіла, чи то вносячи свій вклад у його життєдіяльність, чи отримуючи частку від здоров’я всього організму. Фізична життєздатність тіла, що досягається таким чином, дає можливість людській свідомості повністю проявити себе, тобто, спрямованість біологічного розвитку виходить за межі простого існування тіла і його частин.

Усе, що стосується життя окремої людини, має свої аналогії в людському суспільстві. Рід людський є органічною цілісністю, переднім краєм еволюційного процесу. Те, що свідомість людства неодмінно проявляється через нескінченну різноманітність умів та мотивувань окремих особистостей, ніякою мірою не применшує його суттєвої єдності. Та й, дійсно, саме внутрішньо притаманним розмаїттям така єдність відрізняється від однорідності чи одноманітності. За словами Багаулли, народи світу зараз вступають у своє колективне повноліття, і саме через настання зрілості всього роду людського принцип єдності в розмаїтті знайде своє повне розкриття. Беручи свій початок у зміцненні сімейного життя, процес соціальної організації поступово просувався вперед від простого устрою клану й племені, від різноманітних форм міського суспільства до затвердження державності. При цьому кожна наступна його формація відкривала людству безліч нових сприятливих можливостей для вияву своєї творчої дієздатності.

Безумовно, прогресом людської раси мусимо завдячувати не окремим особистостям. З підвищенням рівня соціальної організації відповідно розширялася й сфера використання здібностей, прихованих у кожній людській істоті. Оскільки особистість та суспільство пов’язані між собою стосунками взаємозалежності, зараз мусять відбутися зміни одночасно як у людській свідомості, так і в структурі соціальних організацій. І саме реалізація можливостей, наданих цим подвійним процесом, становить мету стратегії глобального розвитку. На цьому вирішальному етапі історії така мета полягає у встановленні тривких засад для поступового формування планетарної цивілізації.

Закладення основ глобальної цивілізації вимагає створення таких законів та організацій, котрі були б всесвітніми як за характером, так і за повноваженнями. Воно почнеться тільки тоді, коли концепція спорідненості людства буде всім серцем підтримана тими, на кого покладена відповідальність за прийняття рішень, а пов’язані з нею принципи поширюватимуться як системами просвіти, так і засобами масової інформації. Як тільки цю межу буде подолано, зрушиться процес залучення народів світу до пошуку спільних цілей та їх втілення в життя. Лише подібна докорінна переорієнтація здатна вберегти і їх також від споконвічних демонів етнічної та релігійної ворожнечі. Тільки через пробуджене усвідомлення людством себе як єдиного народу жителі планети зможуть відвернутися від конфліктної моделі життя, яка домінувала в соціальному устрої минулого, та розпочати пошук шляхів співробітництва і примирення. “Благополуччя людства, – писав Багаулла, – його мир та безпека є недосяжними доти, доки міцно не утвердиться його єдність”.

II

Справедливість – єдина сила, котра може перетворити проблиски усвідомлення єдності людства на колективну волю, завдяки якій надійно зведені необхідні світові структури суспільного життя. В епоху, коли люди землі зростаючою мірою отримують доступ до всілякої інформації та розмаїття ідей, справедливість утверджується як панівний принцип успішного соціального облаштування. Програми розвитку планетарної цивілізації все частіше осяватимуться яскравим світлом принципів, продиктованих справедливістю.

На рівні особистості справедливість є тією властивістю людської душі, яка дозволяє кожному відрізнити істину від фальші. На погляд Бога, за висловом Багаулли, справедливість „найулюбленіша понад усе”, оскільки вона дає право кожній людині бачити власними очима, а не очима інших, пізнавати власним розумінням, а не розумінням ближнього чи свого кола людей. Вона зобов’язує людину бути безсторонньою у судженнях і неупередженою у ставленні до інших, а тому в повсякденному житті є невід’ємним супутником людських взаємин.

На рівні колективу тяжіння до справедливості є незамінним порадником у спільному прийнятті рішень як єдиний можливий засіб досягнення одностайності в думках і діях. Далека від заохочування карності, яка в минулі часи нерідко приховувалася її іменем, справедливість є практичним відображенням усвідомлення того, що в поступальному розвитку людства інтереси кожного й усіх нероздільно поєднані. Тією мірою, якою справедливість набуває провідного значення для людських стосунків, у товаристві людей культивується атмосфера наради, що дозволяє безпристрасно розглядати можливості й обирати відповідний напрям дій. За таких обставин відвічні схильності до маніпулювання та сліпого наслідування з набагато меншою ймовірністю викривлятимуть процес прийняття рішень.

Принципи справедливості є надзвичайно важливими для соціально-економічного розвитку. Дотримання їх є гарантією того, що в ім’я прогресу благополуччя переважної більшості людства – і навіть усієї планети – не буде принесене в жертву заради тих вигод, які обіцяють технологічні досягнення привілейованій меншості. Принципи справедливості в застосуванні до творчих задумів і планування є також запорукою того, що обмежені ресурси не будуть спрямовані на здійснення проектів за межами головних соціально-економічних пріоритетів суспільства. Та, понад усім, тільки ті програми розвитку, котрі розробляються з метою задоволення таких потреб і є справедливими та неупередженими за своїм спрямуванням, можуть сподіватися на масову підтримку й участь простих людей, від яких залежить втілення цих програм у життя. Необхідні людські якості – такі, як чесність, працелюбність і дух співробітництва, – вдасться залучити до досягнення нагальних колективних цілей тоді, коли кожна особа в суспільстві – і взагалі кожен складовий осередок у його межах – відчують себе захищеними тими нормами й наділеними тими благами, які однаково стосуються всіх.

Отже, корінним питанням стратегії соціально-економічного розвитку є проблема прав людини. Формування такої стратегії вимагає, аби правозахисний рух звільнився з лабет фальшивого роздвоювання, заручником якого він був тривалий час. Забезпечення кожній людській істоті свободи мислення та діяльності, що сприяє її індивідуальному розвиткові, не може бути виправданням для культу особи, який глибоко в’ївся в сучасне життя у багатьох його проявах. Такою ж мірою турбота про добробут суспільства в цілому не вимагає обожнювання держави як джерела очікуваного благополуччя людства. Зовсім навпаки, історія двадцятого століття надто переконливо свідчить, що подібна ідеологія та породжувані нею проекти самі стають головними ворогами інтересів, яким вони збираються служити. Тільки за умов спільного обговорення, що складуться завдяки усвідомленню органічної єдності людства, турбота про права людини знайде законне й конструктивне вираження в усіх своїх аспектах.

У наші дні органом, на який покладене завдання створити такі умови та не допустити до справи захисту прав людини тих, хто міг би скористатися нею у власних інтересах, є система міжнародних організацій, що виникли внаслідок трагічних подій двох спустошливих світових війн та здобули уроки зі всесвітньої економічної кризи. Знаменно, що термін “права людини” набув загального вжитку тільки після оприлюднення в 1945 році Статуту Організації Об’єднаних Націй та прийняття через три роки Всесвітньої Декларації прав людини. Ці документи історичного значення офіційно визнали, що дотримання соціальної справедливості є необхідною умовою встановлення миру в усьому світі. Той факт, що Декларація була ухвалена Генеральною Асамблеєю одноголосно, з самого початку надав їй авторитету, який з перебігом років постійно зростав.

Діяльністю, що найтісніше пов’язана зі свідомістю – особливою рисою людської природи – є здатність людини досліджувати дійсність. Свобода пізнавати мету існування й розвивати обдаровання людської природи, що дозволяють досягти цієї мети, потребує захисту. Люди мають отримати право пізнавати. А те, що це право часто порушується, і такі порушення стають особливо грубими в умовах сучасного суспільства, ніякою мірою не применшує вагомості потягу до знань як такого.

Саме це особливе прагнення людської свідомості й обумовлює моральний імператив для проголошення багатьох прав людини, передбачених Загальною Декларацією й відповідними Угодами. Загальна освіта, свобода пересування, доступ до інформації та можливість брати участь у політичному житті – все це прояви її впливу, котрі вимагають чітких гарантій від міжнародної громадськості. Те ж саме стосується й свободи мислення та переконань, включаючи свободу віросповідання, а також свободу кожної людини мати власні погляди й відповідним чином висловлювати їх.

Оскільки людство являє собою єдиний неподільний організм, за кожного члена людського роду, що народжується у цей світ, несе відповідальність вся спільнота. Це опікування є моральною основою для більшості інших прав – переважно економічних та соціальних, – котрі так само намагається окреслити Організація Об’єднаних Націй у своїх документах. Безпека сім’ї та оселі, право власності на майно та право на приватне життя гарантуються такою опікою. Обов’язком суспільства також є забезпечення працевлаштування, турбота про психічне й фізичне здоров’я, соціальний захист, справедливу оплату праці, відпочинок і дозвілля, а також задоволення багатьох інших законних сподівань індивідуальних його членів.

Принцип спільної опіки визначає також право кожної людини розраховувати на те, щоб ті культурні цінності, які формують її особистість, охоронялися державним і міжнародним законодавством. Багато чим аналогічно тій ролі, яку відіграє генофонд у біологічному існуванні людства та його оточення, величезне розмаїття культурних надбань, набуте протягом тисячоліть, вкрай необхідне для соціально-економічного розвитку роду людського, що вступає в пору свого колективного повноліття. Воно є тією спадщиною, що обов’язково має принести свої плоди у глобальній цивілізації. Культурні традиції, з одного боку, потребують захисту від гнітючого впливу матеріалізму, що нині залишається вирішальним. А з іншого, в обстановці цивілізації, що постійно змінюється, необхідно створити такі умови для вільної взаємодії різних культур, у яких політики не мали б змоги використовувати їх у власних цілях.

“Світло людське, – говорить Багаулла, – то Справедливість. – Не загасіть його зустрічними вітрами гніту й тиранії. Мета справедливості – встановлення єдності між людьми. Океан божественної мудрості здіймається в цьому піднесеному слові, всі ж книги світу безсилі вмістити його потаємний смисл”.

III

Аби права людини, що зараз розробляються світовим суспільством, у сукупності своїй набули чинності міжнародних норм, потрібен докорінний перегляд усієї системи людських стосунків. Сьогоденні уявлення про те, що саме є природним і належним у стосунках між самими людьми, між людьми та довкіллям, між індивідами та суспільством, а також між членами суспільства та його установами, віддзеркалюють рівень розуміння, досягнутий людством протягом попередніх, менш зрілих етапів його розвитку. Якщо рід людський дійсно вступає в пору повноліття, якщо всі жителі планети складають єдиний народ, якщо пануючим принципом суспільної організації має бути справедливість, тоді необхідно переглянути існуючі уявлення, сформовані за відсутності знань про цю нову світову дійсність.

Зрушення в цьому напрямку тільки-но почалися. Вони поступово набиратимуть сили й принесуть нове розуміння сутності сім’ї й прав та обов’язків кожного з її членів. Вони повністю змінять роль жінок у суспільстві на всіх його рівнях; змусять людей радикально переглянути своє ставлення до праці, а також розуміння того, яке місце посідає економічна діяльність у їхньому житті. Ці зрушення спричинять далекосяжні перетворення системи управління людською діяльністю й структури установ, покликаних здійснювати його. Під їх впливом постійно вдосконалюватиметься робота неурядових організацій, яких з кожним днем стає все більше. Вони забезпечать створення зобов’язуючого законодавства, яке послужить справі захисту навколишнього середовища й гарантуватиме всім народам рівні можливості їх розвитку. Перебудова чи реформування системи Організації Об’єднаних Націй, які вже здійснюються внаслідок цього руху, без сумніву, призведе врешті-решт до заснування всесвітньої федерації націй, наділеної власними законодавчими, судовими та виконавчими органами.

Головним у справі перегляду цінностей у людських стосунках є процес, який Багаулла називає нарадою. “В усіх справах необхідно радитися, – така Його настанова. – Зрілість дару розуміння проявляється через нараду”.

Умови пошуку істини, в яких має проходити такий процес, – далеко за межами практики переговорів та компромісів, які нині є типовою формою обговорення людських справ. Їх неможливо досягти – та й, дійсно, на їх шляху стоїть чимало перешкод – в атмосфері протистояння, що є ще однією широко поширеною рисою сучасного суспільства. Дебати, пропаганда, суперництво й непримиренність, які протягом тривалого часу були такими звичними рисами колективної діяльності, докорінно зашкоджують досягненню спільної мети: дійти згоди щодо істини в даній ситуації та з багатьох варіантів дій на даний момент обрати найкращий.

Багаулла закликає до такого ведення наради, коли кожен із її учасників намагається вийти за межі власної точки зору, щоб діяти як член єдиного колективу зі своїми інтересами й цілями. За подібної відвертості й привітності ідеї належать не тому, кому першому вони спали на думку під час обговорення, а групі в цілому, яка приймає, відкидає або змінює їх так, щоб вони якнайкраще посприяли досягненню поставленої мети. Нарада увінчається успіхом тією мірою, якою всі її учасники підтримають спільно ухвалене рішення, незалежно від того, які погляди вони мали спочатку. За таких обставин прийняте раніше рішення може бути без труднощів переглянуте, якщо воно виявиться недосконалим.

У такому висвітленні нарада в людських справах постає практичним втіленням принципу справедливості. Вона є настільки важливою для успіху колективних зусиль, що має бути головною рисою життєздатної стратегії соціально-економічного розвитку. Участь людей, від чиїх дій і старань залежить успіх такої стратегії, й справді набуде ефективності лише в тому разі, коли нарада стане нормою при здійсненні кожного проекту. “Нікому не вдасться досягти свого істинного стану інакше, – підказує Багаулла, – як тільки завдяки своїй справедливості. Ніякій силі не існувати, як тільки через єдність. Ні благоденства, ні процвітання не досягти, як тільки з допомогою наради”.

IV

Вирішення завдань, що виникають у процесі розвитку світового суспільства, потребує набагато вищої дієздатності, ніж та, яку досі вдавалося виявляти людському роду. Досягнення такого рівня вимагає якнайширшого доступу до знань і для окремих індивідів, і для соціальних груп. Внесок загальної освіти в цей процес набуття здібностей важко переоцінити, однак справа матиме успіх тільки за такої реорганізації справ людських, коли як окремі люди, так і групи в кожному прошарку суспільства отримають можливість здобувати знання й використовувати їх для впорядкування своєї діяльності.

Із незапам’ятних часів людська свідомість формувалася під впливом двох найістотніших систем знань, через які поступово розкривалися її приховані можливості, – науки й релігії. З допомогою цих двох сил рід людський набував досвіду, пізнавав навколишній світ, розкривав свої приховані здібності й упорядковував своє моральне та інтелектуальне життя. Наука й релігія стали справжніми рушіями цивілізації. Більш того, ретроспективний аналіз свідчить: ця двоїста структура була найдійовішою за тих періодів, коли дві її складові – релігія й наука, – кожна у власній сфері, могли діяти спільно.

Висока роль науки, визнана практично всіма в сучасному світі, не викликає сумніву. Але в контексті стратегії соціально-економічного розвитку виникає проблема організації науково-технічної діяльності людей. Якщо ця діяльність буде спрямована головним чином на задоволення потреб еліти невеликої кількості країн, то стає очевидним, що величезний розрив між багатством та бідністю, вже створений внаслідок такого стану речей, буде тільки збільшуватися з катастрофічними для світової економіки наслідками, що вже стають помітними. Дійсно, якщо в більшості людей і надалі вбачатимуть переважно споживачів продуктів науково-технічного прогресу, вироблених „десь там”, то подібні програми, призначені нібито задовольняти потреби людства, коротко кажучи, не можна називати “розвитком”.

Отже, найважливішим і водночас найважчим завданням постає підвищення науково-технічної активності. Треба, щоб потужні важелі соціально-економічних реформ були доступними не тільки привілейованим членам суспільства й розподілені таким чином, щоб це дозволило всім людям, без винятку, брати участь у цій діяльності у відповідності з їхніми здібностями. Крім розробки програм забезпечення обов’язкової освіти для всіх, хто може з неї скористатися, така реорганізація вимагатиме заснування по всьому світу життєздатних навчальних центрів – закладів, завдяки яким зростатиме здатність народів світу брати участь у генеруванні й застосуванні знань. Стратегія розвитку, враховуючи значні розходження у здібностях окремих індивідів, за основну мету має прийняти надання рівних можливостей усім жителям Землі долучатися до науково-технічного прогресу, що є їхнім спільним невід’ємним правом. Загальновідомі аргументи на користь нинішнього стану речей з кожним днем стають менш переконливими внаслідок того, що зі стрімкою революцією в галузі комунікаційних технологій, широким верствам населення у всьому світі відкривається необмежений доступ до інформації та освіти, незалежно від їх місцеперебування й культурного середовища.

Проблеми релігійного життя людства, хоча й інші за своїм характером, є не менш складними. Для величезної більшості населення світу уявлення про те, що людська істота має духовний вимір – а її природа насправді є духовною, – істина, що не потребує доказу. Таке бачення дійсності несуть у собі найдавніші пам’ятки цивілізації, і впродовж кількох тисячоліть воно знаходило доказ у кожній з великих релігійних традицій минулого. Невмирущі досягнення релігії в галузях права, мистецтва та удосконалення суспільних стосунків – це те, що надає історії змісту та значення. Її спонукальний вплив у тій чи іншій формі щоденно відчуває у своєму житті більшість населення Землі і, як переконливо демонструють сьогоденні події, пристрасні прагнення, що вона пробуджує, є водночас невгасимими й безмірно могутніми.

Тоді б здавалося доречним всіляко задіяти цю здатність людства, настільки всеохоплюючу й творчу, на благо прогресу. Чому ж тоді духовні проблеми людства не стають головною темою обговорення проблем розвитку? Чому більшість пріоритетів програм міжнародного розвитку – та й більшість уявлень, на яких вони побудовані, – досі визначалися матеріалістичним світоглядом, який поділяє лише незначна частка населення Землі? Чи можна вважати авторитетними заяви про прихильність до принципу загальної участі, якщо при цьому спростовується цінність культурних вражень кожного з учасників?

Можна заперечити, що оскільки духовні та моральні проблеми історично пов’язані з протилежними бездоказовими теологічними доктринами, ці проблеми не мають відношення до програм розвитку світового суспільства. Надання їм скільки-небудь суттєвої ролі означало би відкриття шляху для впливу догматизму, що завжди був джерелом соціального протистояння та перешкоджав прогресу людства. Безумовно, цей аргумент містить певну частку істини. Прибічники різних богословських систем несуть серйозну відповідальність не тільки за сумнівну репутацію, якою користується релігія серед прогресивних умів людства, але й за стримування та перекоси безупинних пошуків людством духовного сенсу життя. Але ж самоочевидною помилкою було б дійти висновку, що відповідь полягає у відмові від спроб зрозуміти духовну реальність, та зігнорувати найглибші корені людської мотивації. Єдиним наслідком – тією мірою, якої подібна цензура досягла в недалекому історичному минулому, – стало те, що формування майбуття людства було доручене рукам нової ортодоксії, переконаної, що істина є аморальною, а факти не залежать від цінностей.

Багато величних здобутків релігії в людському житті мають духовну природу. Через її настанови та на прикладах людського життя, осяяного цими настановами, народні маси в усі віки й у різних країнах набували здатності любити. Вони навчалися приборкувати тваринну суть свого єства, йти на великі жертви заради загального блага, прощати, виявляти великодушність і довір’я, використовувати матеріальні та інші ресурси для сприяння прогресу цивілізації. З метою впровадження цих моральних надбань у норми суспільного життя були створені установи всесвітнього масштабу. Духовні імпульси, надані такими видатними постатями, як Кришна, Мойсей, Будда, Зороастр, Ісус і Мухаммад, хоча й затьмарені впливом догматизму й спотворені міжрелігійними суперечностями, все ж таки залишаються вирішальним чинником у вихованні людської вдачі.

Оскільки проблема тепер полягає в нарощуванні можливостей людства через розширення доступу до знань, головним у стратегії, яка це уможливить, має стати продовження та посилення діалогу між наукою й релігією. Зараз відомо практично всім, що в кожній галузі й на всіх рівнях людської діяльності, знання і досвід‚ якими проявляється рівень наукових досягнень із метою їх належного застосування, мають спиратися на духовні цінності та моральні принципи. Приміром, люди мають навчитися відрізняти факти від припущень, тобто, відокремлювати суб’єктивні уявлення від об’єктивної дійсності. Однак, внесок у соціальний прогрес окремих осіб та інституцій з подібним розумінням реалій визначатиметься щирістю їх служіння істині та готовністю відмовитися від власних інтересів і пристрастей. Інша здатність, котру в людях має розвивати наука‚ – це вміння мислити динамічними категоріями, включаючи динаміку історичного процесу, щоб у результаті таке інтелектуальне піднесення сприяло прогресу; його перспективи‚ однак‚ не мають затьмарюватися расовими, культурними та статевими упередженнями або ж вузькоглядними догмами. Подібним же чином навчання, що дасть змогу жителям Землі брати участь у виробництві матеріальних цінностей, наближатиме здійснення мети розвитку тією мірою‚ якою цей порив буде одухотворятися усвідомленням того, що призначенням як окремої людини, так і соціальних закладів, є служіння на благо людству.

V

Саме в контексті розвитку людських здібностей через широке поширення знань необхідно розглядати економічні проблеми, з якими зіштовхується людство. Як свідчить досвід останніх десятиріч, матеріальні блага та починання не можна вважати самоціллю. Їхнє значення полягає не тільки в задоволенні основних потреб людства – в житлі, харчуванні, підтриманні здоров’я та ін., – але й у розширенні діапазону людських можливостей. Отже, найважливіша роль, яку повинна відігравати економічна діяльність у процесі розвитку, полягає в спорядженні людей і організацій засобами, які б допомогли їм досягти істинної мети соціального розвитку, тобто, необхідно закласти фундамент нового суспільного устрою, здатного повністю виявити необмежені потенції людської свідомості.

Завданням економічної науки є сприйняти таку мету розвитку цілком однозначно, як і її власну роль у заохоченні створення засобів для її реалізації. Тільки у такий спосіб економічна й суміжні з нею науки позбудуться підводних течій матеріалістичних ініціатив, які зараз їм заважають, і реалізують свій потенціал як засіб досягнення благоденства народів у повному розумінні слова. Ніде не є більш очевидною така необхідність конструктивної взаємодії між науковою діяльністю й здатністю релігії проникати в сутність явищ і подій.

Достатньо показовою в цьому відношенні є проблема бідності. Плани, спрямовані на її вирішення, ґрунтуються на переконаності, що існують – або науково-технічними зусиллями можуть бути створені – матеріальні ресурси, які полегшать, а зрештою й зовсім викорінять, це одвічне зло як неодмінного супровідника людського життя. Головна причина, чому досі не відбулося істотного покращення, полягає в тому, що науково-технічні здобутки спрямовуються на вирішення певних пріоритетних проблем, що лише поверхово торкаються істинних інтересів більшості людства. Щоб врешті-решт звільнити світ від тягаря злиднів, потрібне докорінне перепланування цих пріоритетів. Такий крок вимагає рішучих пошуків відповідних цінностей – пошуків, що стануть глибокою перевіркою як духовного, так і наукового потенціалу людства. Релігія буде доти стикатися з чималими перешкодами у цій спільній справі, доки залишатиметься полонянкою сектантських догматів, котрі не відрізняють вдоволеності життям від елементарної бездіяльності, і які проповідують, що бідність є невід’ємною рисою земного життя, і її позбутися можливо лише в потойбічному світі. Аби стати активним поборником матеріального добробуту людства, релігійний дух має знайти – в Джерелі натхнення, з якого він і струмує, – нові духовні ідеї та принципи, близькі епосі, що намагається утвердити єднання людства й справедливість в його справах.

Безробіття породжує аналогічні проблеми. На думку більшості труд асоціюється із вдалим працевлаштуванням з метою здобути кошти для придбання наявних споживчих товарів. Така система являє собою замкнуте коло: придбання й споживання обумовлюють продовження й розширення виробництва товарів, а в результаті забезпечується оплачувана зайнятість населення. Кожен із цих процесів сам по собі є необхідним для суспільного добробуту. Однак, недосконалість системи в цілому виявляється в соціальній апатії, яку соціологи засвідчують у багатьох зайнятих робітників у всіх краях, і в моральній пригніченості зростаючої армії безробітних.

Тому й не дивно, що в суспільстві поширюється розуміння нагальної потреби в новій “трудовій етиці”. Але ж і тут лише нове розуміння, породжене творчою взаємодією наукової та релігійної систем пізнання, здатне викликати настільки радикальну переорієнтацію звичних понять і позицій. На відміну від тварин, чиє існування залежать від готових дарунків природного середовища, людським істотам суджено розкривати затаєні в них незмірні можливості через продуктивну працю, спрямовану на забезпечення всім необхідним себе та інших. У такий спосіб вони стають, хай бо й скромною мірою, учасниками процесів поступу цивілізації й домагаються цілей, котрі об’єднують їх із іншими людьми. Тією мірою, в якій робота свідомо виконується в дусі служіння людству, – говорить Багаулла, – вона набуває форми молитви і стає своєрідним поклонінням Богові. Кожен індивід здатен оцінювати себе в такому світлі, і саме до цієї невід’ємної якості людського єства має апелювати стратегія розвитку, незалежно від того, який характер носять визначені проекти і які блага вони обіцяють. Ніякі більш зосереджені плани не вимагатимуть від народів світу такої напруженості зусиль і рішучості дій, як того потребують першочергові завдання, що чекають на них у недалекому майбутті.

Перед економічною наукою постають подібні проблеми як наслідок екологічної кризи. Припущення, обумовлені переконаністю, нібито природа безмежна у своїй здатності задовольнити всі потреби людства, вже довели свою цілковиту помилковість. Система, котра надає абсолютної цінності розширенню виробництва, непомірному споживанню та улещанню матеріальних потреб, змушена визнати, що подібні цілі не є реалістичними дороговказами до виходу із труднощів. Недосконалим є й такий підхід до економічних запитів, коли рішення приймаються без урахування того, що більшість основних проблем за своїми масштабами є не локальними, а скоріше глобальними.

Щире сподівання, що ця моральна криза може бути якось улаштована самою природою, якій приписують божественне начало, є свідченням духовного й розумового відчаю, породженого тією ж кризою. Яким би бажаним не було усвідомлення, що всі створіння об’єднані в органічне ціле і що людство зобов’язане дбати про ту цілісність, воно саме собою не здатне закласти у свідомості людей нову систему цінностей. Тільки передові віяння, що поєднують у собі як наукові, так і духовні підходи в найповнішому значенні цих понять, нададуть роду людському змогу взяти на себе ту відповідальність, до якої його спонукає сама історія.

Рано чи пізно всі люди будуть змушені відновити у собі, приміром, здатність вдовольнятися малим, потребу моральної дисципліни та відданість своїм обов’язкам, що у відносно недалекому минулому вважалися невід’ємними рисами належності до роду людського. Протягом усієї історії віровчення Засновники великих релігій неодноразово виявляли спроможність прищеплювати ці чесноти людям, які зверталися до них. Ті ж самі високі якості є навіть ще важливішими сьогодні, але їх вияв має набути форми, сумісної зі вступом людства в своє повноліття. І тут знову завдання релігії полягає в тому, щоб звільнитися від пережитків минулого й зрозуміти, що самообмеження не є фатальним, що моральність не має нічого спільного зі згубним для життя пуританством, яке так часто дозволяло собі говорити від її імені, а справжня відданість обов’язку викликає почуття самоповаги, а не зарозумілої самовдоволеності.

Наслідки упертого позбавлення жінок повної рівноправності з чоловіками ще більше загострюють проблему науки й релігії в економічному житті людства. Для кожного неупередженого спостерігача принцип статевої рівноправності є основоположним для всіх практичних міркувань про грядуще благополуччя землі та її народонаселення. Він віддзеркалює ту істину щодо людської натури, котра перебувала значною мірою невизнаною протягом тривалих віків дитинства та юності роду людського. За виразним судженням Багаулли, “Перед Богом жінки й чоловіки завжди були й назавжди залишаться рівними”. Душа, наділена розумом, не має статі, і які б там прояви соціальної несправедливості не диктувалися вимогами виживання в минулому, цілком зрозуміло, що вони не є виправданими в переддень настання зрілості людства. Зобов’язання утвердити повну рівноправність чоловіків і жінок в усіх сферах та на всіх рівнях суспільства стане запорукою успішності заходів щодо розробки й втілення в життя стратегії глобального розвитку.

Та й справді, важливим є те, що сам прогрес у цій царині стане мірилом успішності будь-якої програми розвитку. З огляду на життєво важливу роль економіки в просуванні цивілізації, темпи цього процесу виявлятимуться тією мірою, якою жінки отримають доступ в усі сфери економічної діяльності. Проблема виходить за межі гарантування справедливого розподілу можливостей, хоча й це є важливим. Вона вимагає докорінного переосмислення всіх економічних питань із залученням усього нагромадженого людством досвіду й уміння, яке багато з чого досі не бралося до уваги. Традиційні економічні моделі безликих ринків, де люди грають роль незалежних один від одного споживачів відповідно до власних інтересів, не задовольнять запитів світового суспільства, мотивованого ідеалами єдності й справедливості. Світова спільнота відчуватиме все гострішу потребу у нових економічних моделях, сформованим за обставин причетності до спільної справи, в якій людські істоти розглядаються з точки зору їхніх стосунків із іншими, а також усвідомлюється вирішальна роль сім’ї та громади в досягненні соціального розквіту. Подібний інтелектуальний прорив – здійснений заради блага людей, а не як самоціль – має відчутно позначитися як на духовній, так і науковій сприйнятливості людства, а практичний досвід, набутий тисячоліттями, вже підготував жіноцтво внести визначальну лепту в спільну справу.

VI

Намір здійснити соціальні перетворення в такому обсязі означає поставити як питання щодо сил, які можуть бути до цього залученими, так і невідривно пов’язану з цим проблему влади, що керуватиме тими силами. Як і всі інші аспекти процесу швидкої інтеграції планети та її народонаселення, обидва ці звичні поняття вкрай потребують перегляду.

Протягом всієї історії влада вважалася перевагою окремих осіб чи правлячих кіл, всупереч тому, що богослови та ідеологи намагалися довести протилежне. І дійсно, часто її символом були засоби поневолення. Подібне тлумачення влади стало невід’ємною рисою суспільства, де панували незлагода й розбрат, якими відзначалися людські взаємини протягом кількох останніх тисячоліть, безвідносно до соціальних, релігійних чи політичних тенденцій, домінуючих у певні епохи і в певних регіонах світу. Загалом же влада була атрибутом окремих осіб, кланів, народів, класів і держав. Той атрибут асоціювався переважно з чоловічою половиною людства і зовсім мало з жіноцтвом. Головною вигодою можновладців стало право заволодівати, верховодити, панувати, чинити опір і захоплювати.

Історичні процеси, що були наслідком такого владарювання з позиції сили, спричинялися до періодів як спустошливого занепаду в добробуті людства, так і дивовижного розквіту цивілізації. Аби гідно оцінити надбання, треба усвідомити й невдачі, а також виразні обмеження у моделях поведінки, котрі обумовили і успіхи, й поразки. Звичаї та умонастрої, що формувалися протягом тривалих віків дитинства та юності людства внаслідок застосування сили, вже повністю вичерпали себе. В сучасну ж епоху, коли більшість нагальних проблем є глобальними за суттю, вперте слідування уявленню, що влада означає привілейованість для деяких складових людської родини, є глибоко помилковим у теоретичному сенсі й безплідним для соціально-економічного розвитку планети в практичному. Тих, хто все ще чіпляється за них – і хто в минулому міг почуватися в цьому досить упевнено, – тепер очікують неймовірні розчарування і перешкоди. В її традиційному вираженні як способу самоутвердження влада так само не відповідає запитам людського майбуття, як технологія залізничного транспортування – проблемам запуску штучних супутників на навколоземну орбіту.

І така аналогія не є надто емоційною. Настання пори зрілості, в яку вступає рід людський, примушує його позбутися успадкованого розуміння влади й навчитися її правильно використовувати. А що таке є реальним, ілюструється фактом, що, навіть перебуваючи під домінуючим впливом традиційних уявлень, людство завжди було здатне уявляти собі інші форми вияву сили, які співпадали із його сподіваннями. Історія рясніє свідченнями, що люди всілякого походження, в усі віки, хоча й з деякими перервами та не завжди вміло, але виявляли усе багатство свого творчого потенціалу. Найяскравішим прикладом, мабуть, стала могутність самої істини, рушійна сила змін, пов’язаних із низкою найвеличніших досягнень у філософській, релігійній, мистецькій і науковій діяльності людства. Сила духу, як і сила впливу, – ще інші засоби мобілізації безмірних можливостей як в житті окремої людини, так і цілих громад. Та ще лишається майже зовсім не оціненим потенціал тієї сили, котра буде вивільнена зі встановленням єдності, вплив якої є „настільки потужним”, зі слів Багаулли, “що вона здатна осяяти всю Землю”.

Установи суспільства досягнуть успіху у виявленні й спрямуванні прихованих у свідомості народів світу потенційних ресурсів тою мірою, якою відправлення владних функцій скеровуватиметься принципами, які відповідатимуть все новим інтересам людства, що розвивається швидкими темпами. Такі принципи включають в себе обов’язок власть імущих завойовувати довір’я, повагу та щиру підтримку тих, чиїми діями вони покликані управляти; відкрито і якомога найповнішою мірою обговорювати питання з усіма, чиї інтереси зачіпаються ухваленими рішеннями; об’єктивним чином як визначати поточні потреби, так і відгукуватися на запити громад, яким вони служать; залучати наукові й духовні надбання до ефективного використання ресурсів суспільства і здібностей кожного з його членів. Ніякий з окремих елементів дійового управління не є важливішим, ніж надання першорядного значення досягненню й відстоюванню єдності між членами суспільства та членами його адміністративних установ. Вище згадувалося тісно пов’язане з цим питання пошуку справедливості в усіх діяннях.

Подібні принципи, певна річ, можуть діяти тільки в межах суспільного устрою, в основі своїй демократичного за духом і методами. Але стверджувати це не означає схвалювати партійну ідеологію, яка скрізь зухвало прикривається іменем демократії і яка, попри вражаючий внесок у прогрес людства в минулому, сьогодні загрузла в трясовині цинізму, байдужості та корупції, нею самою й породжених. Для обрання тих, хто має колегіально приймати рішення від його імені, суспільству не потрібні малокорисні політичні спектаклі з висуванням кандидатів, всілякими претендентами, передвиборними кампаніями та таборами прихильників. Але ж люди самі в змозі – з підвищенням рівня їх освіченості та набуттям ними впевненості, що запропоновані програми й справді відповідають інтересам їх прогресу‚ – розробити певні виборчі процедури, котрі поступово удосконалять процес обрання органів, відповідальних за прийняття рішень.

У міру того, як процес інтеграції людства набиратиме швидкості, обрані таким чином представники чіткіше сприйматимуть свою діяльність в глобальній перспективі. Не тільки на державному, але й на місцевому рівні новообрані вершителі справ людських повинні, на думку Багаулли, усвідомлювати свою відповідальність за благополуччя всього людства.

VII

Завдання розробки стратегії глобального розвитку, яка наблизить вступ людства у своє повноліття, викликає необхідність докорінної реорганізації всіх інституцій суспільства. Головними діючими особами, яких безпосередньо стосується цей виклик, мають стати всі жителі планети: переважна більшість її населення, члени управлінських структур усіх рівнів, працівники міжнародних координаційних організацій, науковці та громадські діячі, всі ті, хто обдарований мистецькими талантами чи має доступ до засобів масової інформації, а також керівники неурядових організацій. Свої дії вони мають підкріплювати безумовним визнанням єдності людства, відданістю ідеалам справедливості як організуючим принципом суспільного життя та рішучістю з граничною ефективністю використовувати можливості вивільнення людського потенціалу, що може надати методична взаємодія між науковим і релігійним генієм людського роду. Таке починання вимагає радикального переосмислення більшості концепцій і припущень, що сьогодні регулюють соціально-економічне життя. Воно мусить також супроводжуватися переконаністю, що яким би тривалим не був процес і які б не траплялись йому перешкоди, управління справами людськими має здійснюватися уздовж орієнтирів на задоволення насущних потреб людства.

Тільки тоді, коли колективне дитинство людства дійсно дійде кінця і настане доба його повноліття, така перспектива є вже щось більше, ніж ще один утопічний міраж. Припущення, що передбачувані грандіозні зусилля можуть бути докладені зневіреними й вороже настроєними один до одного народами й державами, абсолютно суперечить здоровому глузду. Лише в тому разі, – зазначає Багаулла – якщо хід соціальної еволюції вступить в одну з тих вирішальних, переломних віх, коли всі явища буття враз зрушаться вперед, переходячи на нові стадії свого розвитку, таку можливість можна уявити. Глибока впевненість, що саме зараз і відбуваються настільки суттєві зміни в людській свідомості, й утверджує нас у переконаннях, викладених у цьому зверненні. Всіх, хто відчув у ньому щось близьке своєму серцю, слова Багаулли впевнюють у тому, що в цей незрівнянний день Господь обдарував людство духовними щедротами, котрі цілком відповідають поставленому виклику:

“О ви, хто населяє небеса і Землю! З’явилося те, що донині не з’являлося ніколи.

Це День, коли найдивовижніші милості Божі пролилися на людей, День, коли Його наймогутнішою благодаттю сповнилося усе суще.”

Людські справи зазнають нині нечуваних потрясінь, наслідки багатьох із яких є фатальними. Небачені досі загрози насуваються на збентежене людство. Проте, найжахливішою помилкою, якої за таких обставин могли припуститися світові лідери, було б дозволити цій скруті посіяти сумніви щодо кінцевого результату процесу, що відбувається зараз. Старий світ згасає, а новий переживає муки народження. Акумульовані віками звичаї, поняття й установлення піддано перевірці, котра як необхідна для розвою людства, так і неминуча. Що зараз потрібно народам світу, так це віра й рішучість заволодіти тією колосальною енергією, якою Творець усього сущого наснажив цю духовну весну роду людського.

“Будьте єдині в раді, – ось заклик Багаулли, – будьте одностайними в помислах. Хай кожен ранок буде кращим за вечір, а день завтрашній – благодатнішим від учорашнього. Достоїнство людини полягає в служінні та доброчесності, а не в показній мішурі багатства й розкоші. Стежте, щоб мова ваша була очищеною від даремних ілюзій та суєтних устремлінь, а вчинки – вільні від лукавства й підозріливості. Не розтрачуйте багатства дорогоцінного життя свого заради згубних і порочних пристрастей та не марнуйте зусиль своїх на турботи про власні інтереси. Будьте щедрими в дні достатку та терплячими в годину скрути. На зміну незгодам настає благополуччя, а за скорботами приходить радість. Бережіться неробства та лінощів, прихиліться до того, що приносить користь людям, молодим чи поважним за віком, благородного й низького походження. Остерігайтеся посіяти плевели ворожнечі поміж людьми або посадити терни сумніву в чисті й сяючі серця”.

Звернення Всесвітнього Дому Справедливості до народів світу

Одна з провідних цілей Віри Багаї – це досягнення миру в усьому світі за умови духовно об’єднаного нового світового ладу.

За свого життя Багаулла (1817-1892), пророк-засновник Віри Багаї, надіслав звернення до королів, релігійних лідерів та народів світу, в якому визначив основні передумови миру в усьому світі. У його багатотомних писаннях підкреслюється настійна необхідність встановлення світового устрою, побудованого на справедливості, без будь-яких забобонів, на рівноправності статей та визнанні гармонії між наукою й релігією. І цьому має сприяти, заявляв Багаулла, створення всеосяжних міжнародних організацій, покликаних виховувати єдність людства, а також пошук вирішення економічних проблем світу шляхом аналізу духовних потреб людини.

Абдул-Бага (1844-1921), старший син та наступник Багаулли, також присвятив своє життя втіленню цих завдань. У своїх лекціях, з якими у 1911-1913 роках він виступив в Європі, Сполучених Штатах та Канаді, а також у тисячах листів, що їх надсилав віруючим багаї всього світу впродовж свого життя, Абдул-Бага пояснював, як вчення багаї пов’язане зі встановленням миру. Шогі Еффенді (1897-1957), наступник Абдул-Бага, додав ще більшої сили і спрямованості цим починанням, на його плечі лягло завдання розвою всесвітнього співтовариства багаї, збагаченого розмаїттям представників різних культур і народів.

У переддень Міжнародного року миру, який відзначався в 1986 році, Всесвітній Дім Справедливості – міжнародна керівна рада Віри Багаї – виступив з новою ініціативою миру, на яку громади багаї всього світу відгукнулися з високим ентузіазмом. Поданий ничже заклик до миру був надісланий майже всім главам держав та урядів світу. Поширення цієї заяви серед лідерів найрізноманітніших галузей людської діяльності в найширшому колі народів світу триває й триватиме далі.

Дедалі більше в усьому світі зростає інтерес простого люду до проблем миру. Тому багаї закликають людей доброї волі всіх вірувань і релігій до обговорення цього рятівного питання. Будемо раді почути відгуки.

Ми сподіваємося, що ідеї, концепції та підходи, які містить ця заява, стануть часткою нашої свідомості, і наші зусилля встановити мир здобудуть успіх; що “мир у світі не тільки можливий, але й неминучий..."

 

жовтень 1985 р.

До народів світу!

Великий Мир, до якого люди доброї волі протягом віків линули своїми серцями, який вимальовували пророки та поети багатьох поколінь і обіцяли священні писання людства усіх часів, тепер, нарешті, став досяжним для народів світу. Вперше в історії кожен дістав можливість побачити в єдиній перспективі всю планету з багатим розмаїттям її численних мешканців. Мир в усьому світі не тільки можливий, але й неминучий. Це наступний етап еволюції нашої планети, названий одним великим мислителем, "планетизацією людства".

Зараз усі жителі планети постали перед вибором: чи мир буде встановлено тільки після неймовірних страхіть, спричинених упертим небажанням людей відмовитись від старих стереотипів поведінки, а чи він зрине вже зараз як наслідок акту доброї волі. В цей критичний момент, коли нерозв’язні проблеми, що стоять перед націями, злилися в одну спільну турботу про долю світу, вкрай безвідповідально було б не чинити опору численним конфліктам і безпорядкам.

Серед втішних прикмет – невпинне посилення руху в напрямку становлення світового устрою, ознаменованого на початку цього століття заснуванням Ліги Націй, яку змінила більш глобальна Організація Об'єднаних Націй; встановлення незалежності після другої світової війни більшості держав світу, що свідчило про завершення процесу їх формування, та залучення цих молодих держав нарівні з розвинутішими до вирішення спільних проблем; значне зростання співробітництва у міжнародних починаннях між ізольованими досі й антагоністично настроєними народами та угрупованнями у галузях науки, освіти, права, економіки й культури; безпрецедентне збільшення протягом останніх десятиліть числа міжнародних гуманітарних організацій; розквіт жіночого та молодіжного рухів за припинення воєн; зростає кількість організацій простих людей, які шукають порозуміння шляхом особистого спілкування.

Науково-технічні досягнення цього воістину благословенного століття знаменують великий прорив у соціальній еволюції планети і вказують на шляхи вирішення нагальних проблем людства. Саме вони забезпечують ті засоби, за допомогою яких можна керувати складним життям об'єднаного світу. Але перепони залишаються. Сумніви, непорозуміння, забобони, підозри та вузькі егоїстичні інтереси заважають державам і окремим людям розвивати стосунки між собою.

Глибоке усвідомлення своєї духовної та моральної відповідальності спонукає нас привернути вашу увагу в цей сприятливий час до пророчих слів, уперше сказаних правителям людства понад століття тому Багауллою, засновником Віри Багаї, довіреними особами якої ми є.

"Вітри розпачу, – писав Багаулла, – на жаль, дмуть звідусіль, а чвари, які розділяють та засмучують людей, зростають з кожним днем. Уже можна розпізнати ознаки неминучих потрясінь і хаосу, адже пануючий устрій виявляє себе вкрай недосконалим". Досвід людства підтвердив це пророцтво. Вади пануючого в світі устрою проявляються в неспроможності суверенних держав, що входять до Організації Об'єднаних Націй, зупинити привид війни, запобігти руйнуванню міжнародного економічного ладу, поширенню анархії й тероризму, а також припинити страждання від цих та інших лих жителів нашої планети, кількість яких постійно зростає. Справді, наші соціальна, економічна та релігійна системи так сильно пройняті суперечностями та агресією, що багато людей схиляється до висновку, що така поведінка притаманна людській природі, а отже, її неможливо позбутися.

Завдяки такому погляду в людських стосунках утворилося паралізуюче протиріччя. З одного боку, люди всіх націй проголошують не тільки готовність, а й прагнення жити в мирі та злагоді й звільнитися від гірких передчуттів, що отруюють їхнє життя. З іншого, вони беззастережно погоджуються з твердженням, що людина є конче егоїстичною та агресивною істотою, яка неспроможна створити водночас прогресивну та мирну, динамічну та гармонійну соціальну систему, таку, що дає волю особистій творчості та ініціативі й базується на співпраці та взаємодопомозі.

В той час як потреба миру стає дедалі нагальнішою, це фундаментальне протиріччя, яке заважає його досягненню, потребує переоцінки цінностей, на яких базуються історичні погляди на розвиток людства. Неупереджене вивчення фактів засвідчує, що такий хід справ не відтворює істинної сутності людини, а дає лише спотворену картину людського духу. Правильне трактування цього питання дасть змогу людству привести в дію конструктивні соціальні сили, які завдяки своїй узгодженості з людською природою сприятимуть гармонії та співробітництву, а не війні та протиборству.

Вибір цього шляху є не запереченням набутого досвіду людства, а його усвідомленням. Віра Багаї вважає сучасні потрясіння та важке становище у людських стосунках природною стадією органічного процесу, що врешті-решт приведе до неминучого об'єднання націй в єдиному планетарному соціальному устрої. Рід людський, що являє собою єдине ціле з притаманними йому відмітними особливостями, пройшов сходинками еволюційного розвитку, які подібні дитинству й підлітковим літам у житті її окремих членів, і тепер перебуває в кульмінаційному періоді буремної юності, наближаючись до вельмиочікуваного повноліття.

Щиросерде визнання того, що забобони, війна та експлуатація людини людиною є породженням незрілих стадій обширного історичного процесу, і що сьогодні рід людський зазнає неминучих потрясінь, які вказують на його колективне входження у фазу повноліття, є не причиною для відчаю і безнадії, а покликом до звершення великої справи побудови миролюбивого світу. Те, що таке починання можливе, що конструктивні сили для цього існують, що об'єднуючі соціальні структури можуть бути зведені, і є основним мотивом нашого звернення.

Які б страждання та потрясіння не несли найближчі роки, яким безнадійним не здавалося б становище, громада багаї вірить, що людство зустріне це найважче випробування з певністю у щасливому кінці. Конвульсивне бродіння суспільства, яке з кожним днем набуває сили, зовсім не означає кінця цивілізації. Навпаки, воно сприятиме вивільненню "потенціалу, властивого положенню людини", і відкриє "повну міру її призначення на Землі, внутрішню велич її справжньої сутності".

1

Відмітною особливістю людини, яка вирізняє її з усіх інших форм життя, є та, що дістала назву духу людського, істотною невід'ємністю якого є розум. Це дарування дало змогу людству побудувати цивілізацію та досягти матеріального добробуту. Однак такі здобутки самі собою ніколи не задовольняли людський дух, чия загадкова природа схиляється до потойбічного, до незримих просторів, до первинної реальності, тієї непізнаної суті сутей, яка зветься Богом. Релігії, даровані людству плеядою духовних світочів, є головною ланкою, що з’єднує людство з цією первинною реальністю; вони оживили й вдосконалили людську здатність досягати успіху в духовних сферах життя і забезпечувати прогрес суспільства.

Ніякі серйозні спроби навести лад у людських стосунках, досягти миру в усьому світі не можуть обійтися без релігії. Історія людства – це значною мірою історія того, як воно вчилося сприймати релігію й сповідувати її у повсякденному житті. Видатний історик назвав релігію "здібністю людської натури". Навряд чи можна заперечити той факт, що безладдя в суспільстві та виникнення суперечностей як у душах людей, так і в стосунках між ними, значною мірою спричинені спотворенням цієї здібності. Але неупереджений споглядач обов’язково завважить, що релігія справляє вирішальний вплив на життєво важливі прояви цивілізації. Більш того, постійний вплив релігії на закони людського життя й мораль засвідчує, що вона вкрай необхідна для підтримання порядку в суспільстві.

Розмірковуючи про релігію як соціальну силу, Багаулла зазначав: "Релігія – це наймогутніший засіб встановлення порядку в світі та мирного співіснування всіх, хто живе в ньому". Стосовно занепаду й деградації релігії він зауважував: "Якщо лампада релігії пригасне, то запанують хаос і сум'яття, а світло чесності, справедливості, спокою й миру перестане сяяти". Змальвуючи цю картину, писання багаї застерігають, що "за таких обставин відбуваються найгірші й найогидніші прояви розбещення людської природи, деградації взаємин між людьми і розкладу та занепаду суспільних установ. Людська вдача втрачає свої якості, впевненість у власних силах зникає, пильність слабне, голос людської совісті затихає, відчуття гідності й сорому притупляються, уявлення про обов'язок, солідарність, взаємодопомогу і відданість спотворюються, а почуття спокою, радості й надії поступово згасають".

Якщо вже людство дійшло до паралізуючого конфлікту, воно мусить оглянутися на себе, зважити на власну недбалість, на голоси сирен, до яких воно дослухалось, і відшукати джерело сум'яття й помилок, зчинених в ім'я релігії. Ті, хто сліпо й егоїстично дотримувався своїх ортодоксальних догм, хто нав'язував своїм послідовникам хибні й суперечливі тлумачення слів Пророків Божих, несуть тяжку відповідальність за це безладдя, спричинене штучними перепонами, зведеними між вірою й розумом, між наукою й релігією. Бо з об'єктивного вивчення автентичних висловлювань Засновників великих релігій та соціальних обставин, в яких вони були змушені виконувати свою місію, можна побачити, що вони не можуть стати причиною виникнення суперечок і забобонів, які вносять розлад у релігійні громади людства, а отже завдають шкоди усьому суспільству.

Вчення про те, що ми повинні ставитися до інших людей так, як нам хотілося б, аби вони ставилися до нас, в різних варіантах повторюється в усіх великих релігіях. Ця етична норма проявляється у двох аспектах: по-перше, вона узагальнює моральні й миролюбні принципи цих релігій незалежно від місця й часу їх зародження, а по-друге, висвітлює аспект єдності – суттєву ознаку усіх релігій, яку людство, сприймаючи історію фрагментарно, так і не спромоглося оцінити.Якби людство сприйняло Вчителів свого спільного дитинства як діячів єдиного цивілізуючого процесу, воно, без сумніву, дістало б значно більше користі від усієї сукупності їх послідовних місій. Але, на жаль, так не сталося.

Зростання у багатьох країнах релігійного фанатизму нагадує передсмертні конвульсії. Хвилі фанатичного насилля й руйнацій засвідчують його духовну ницість. Справді, одна з найдивніших і сумних особливостей нинішнього спалаху релігійного фанатизму полягає в тому, що він істотно підриває не тільки духовні цінності, які є запорукою єдності людства, а й неповторні моральні перемоги тих релігій, яким фанатики ніби-то служать.

Хоча б якою життєво важливою силою релігія не була в історії людства, хоча б яким драматичним не було нинішнє відродження войовничого релігійного фанатизму, все ж протягом останніх десятиліть зросла кількість людей, які вважають, що релігія не має нічого спільного з головними проблемами сучасного світу. Вони забувають про все в гонитві за матеріальними благами або приєднуються до надуманих ідеологій, створених буцімто заради врятування суспільства від очевидного зла. Багато з цих ідеологій, на жаль, замість прийняття концепції єдності людства та сприяння зростанню взаєморозуміння між людьми, прагнуть обожнення держави, поневолення людства однією нацією, расою або класом, намагаються заборонити дискусії з нагальних проблем і взаємообмін ідеями або кинути мільйони голодних напризволяще ринкової системи, яка тільки погіршує скрутне становище більшості людства, водночас даючи змогу невеликій частині жити в розкошах, про які й не мріяли наші предки.

Вельми трагічними є наслідки сурогатів віри, створеної нинішніми "пророками"! В масовому розчаруванні цілих народів, навчених молитися біля своїх вівтарів, можна прочитати неспростовний вирок історії проповідуваним "цінностям". Після десятиліть необмеженої влади тих, хто має завдячувати цим доктринам своїм сходженням на вершину людських діянь, їх плодами є соціальні та економічні недуги, які приносять шкоду кожній країні світу в останні роки двадцятого століття. Причиною усіх цих лих є духовні хвороби, зовнішнім виявом яких є апатія, що охопила величезну кількість людей в усіх країнах, та згасання надії в серцях знедолених і стражденних мільйонів.

Тим, хто на заході чи на сході, під прапором капіталізму чи соціалізму проповідує догмати матеріалізму, настав час замислитись, чи спроможні вони вести за собою людей. Де ж той “новий світ”, обіцяний цими ідеологами? Де ж той мир в усьому світі, ідеалам якого вони клялися? Де ж той небачений розквіт культури, до якого мало б призвести звеличення тієї чи іншої раси, нації або ж окремого класу? Чому голод і злидні, від яких страждає переважна більшість людей світу, стають дедалі жорстокішими, тоді як сучасні вершителі людських доль захопили у свої руки багатство, про яке й не мріяли фараони й цезарі, ба, навіть імператори дев’ятнадцятого століття?

Хибне уявлення про людину як про безнадійно егоїстичну й агресивну істоту набуває все більшого поширення, і це тому, що нинішні ідеології закликають до матеріального збагачення, яке є водночас їх джерелом і спільною рисою. Тому-то, щоб побудувати новий світ, гідний прийдешніх поколінь, треба дійти ясності саме в цих питаннях.

Оскільки, як показує досвід, матеріалістичні ідеали неспроможні задовольнити потреби людства, ми мусимо щиросердно визнати необхідность здійснення нового зусилля в пошуках шляхів вирішення болючих проблем планети.

Нестерпний стан сучасного суспільства завдає страждання всім його членам, і це посилює його нестабільність. Немає сумніву, що спільних зусиль для поліпшення становища треба докласти негайно. Чи буде ще людство дотримуватися застарілих уявлень та безпідставних домислів? Чи може його лідери, незалежно від своїх ідеологій, нарешті зроблять крок уперед, намагаючись спільними зусиллями знайти вихід?

Ті, кому небайдуже майбутнє людства, нехай поміркують над такою порадою: "Якщо довгоплекані ідеали та освячені часом устрої, якщо деякі соціальні гіпотези та релігійні доктрини вже не сприяють поліпшенню добробуту всього людства, якщо вони неспроможні задовольнити зростаючі потреби людей, то їх належить відкинути як такі, що застаріли й віджили своє. Як можуть вони уникнути дії непорушного світового закону зміни й розпаду, підвладними якому є всі людські устрої? Адже правові норми, політичні й економічні теорії створюються виключно для забезпечення інтересів людства в цілому, і не можна жертвувати цими інтересами заради збереження цілісності будь-якого окремого закону або доктрини".

2

Тільки забороняючи ядерну зброю, використання отруйних газів або ведення бактеріологічних війн, не можна усунути головної причини війн. Бодай би якими важливими з першого погляду здаються ці практичні заходи для встановлення миру, насправді ж вони занадто поверхові, аби принести відчутні зміни. Люди досить розумні, щоб знайти інші форми ведення війни, використовуючи їжу, сировину, фінанси, індустріальні потужності, ідеології та тероризм з метою приниження одне одного і задоволення своєї ненаситної жаги влади й панування. Водночас, сучасний розлад у людських взаєминах не може бути вирішений шляхом полагодження лише окремих конфліктів та непорозумінь між державами. Необхідно знайти такий механізм, який був би справді всеосяжним.

Безперечно, лідери окремих держав визнають, що це проблема світового масштабу, адже день у день їм доводиться мати з нею справу. Крім того, багато світових організацій, а також установ ООН, занепокоєнних станом речей, проводять глибокі дослідження в пошуках шляхів усунення будь-яких її проявів. Однак зараз спостерігається певний параліч волі, і саме він потребує уважного вивчення й рішучих дій для його подолання. Параліч цей корениться, як ми згадали, в глибокому переконанні в тому, що людство вкрай агресивне, а це призводить до того, що окремі держави не бажають підкоряти свої вузькі інтереси потребам всесвітнього устрою, не хочуть взяти на себе усі труднощі створення єдиного світового уряду. Це явище також пов’язане з неспроможністю гноблених і неосвічених людей чітко висловити своє прагнення до нового устрою, за якого вони могли б жити разом з усім людством у спокої, гармонії й благополуччі.

Спроби побудувати новий світовий устрій, надто після другої світової війни, дають обнадійливі результати. Зростаюче прагнення деяких держав установити такі взаємовідносини, які дали б їм можливість співпрацювати у питаннях обопільного інтересу, наводить на думку, що врешті-решт вони зможуть перебороти отой параліч. Спільними зусиллями таких організацій, як Асоціація Держав Південно-Східної Азії, Карібське Співтовариство, Спільний Ринок Країн Центральної Америки, Рада Економічної Взаємодопомоги, Європейське Економічне Співтовариство, Ліга Арабських Держав, Організація Африканської Єдності, Організація Американських Держав і Південний Тихоокеанський Форум, буде прокладено шлях до нового світового устрою.

Іншою обнадійливою ознакою є зростання уваги до деяких найболючіших проблем планети. Незважаючи на очевидні недоліки Організації Об'єднаних Націй, понад сорок декларацій та конвенцій, прийнятих цією організацією, навіть у тих випадках, коли окремі уряди не сприйняли їх з великим ентузіазмом, виповнили серця простих людей надією. Рішуче втілення в життя Всесвітньої декларації прав людини та Конвенції про відвернення злочинів геноциду й покарання виних у їх скоєнні, а також здійснення інших заходів, скерованих на усунення всіх форм дискримінації стосовно раси, статі й релігійних переконань, на підтримку прав дитини, на захист від насильства та на боротьбу з голодом і недоїданням, на використання науково-технічного прогресу в ім'я миру й процвітання людства, наблизять той день, коли привид війни перестане панувати над світом. Немає потреби докладно говорити про важливість питань, порушених у цих деклараціях та конвенціях. Однак деякі з них через їх безпосереднє значення для досягнення миру в усьому світі потребують докладнішого розгляду.

Расизм, одне з найзгубніших і найогидніших лих, є головною перепоною на шляху до миру. Він жорстоко принижує гідність людей, і пропаганда його не може бути виправдана за жодних умов. Расизм гальмує розвиток природних здібностей своїх жертв, морально розкладає самих расистів і стоїть на заваді прогресові людства Аби покінчити з цим злом, необхідно домогтися єдності людства і єдність цю підкріпити відповідними правовими заходами.

Занадто велика різниця між бідними та багатими, яка є джерелом гострих страждань, утримує світ у нестабільному становищі, практично на межі війни. Деякі країни вжили ефективних заходів для поліпшення цього становища, одночасно застосуваючи духовний, моральний і практичний підходи. Проблема потребує свіжого погляду із залученням до її обговорення широкого кола фахівців. При цьому треба уникати економічної та ідеологічної полеміки й дослухатися до людей, безпосередньо зацікавлених в нагальному її розв'язанні. Це питання стосується не тільки необхідності усунення крайнощів багатства та бідності, а й тих духовних істин, розуміння яких дозволить виробити нові універсальні підходи до життєво важливих справ планети. Формування цих підходів зіграє вирішальну роль у віднайдені правильного рішення.

Невтримний націоналізм, на відміну від здорового та розумного патріотизму, має поступитися місцем лояльності та любові до всього людства. Багаулла говорив так: "Земля – єдина країна, а людство – її громадяни." Концепція світового громадянства – це прямий наслідок перетворення світу в один спільний дім за допомогою наукових здобутків та очевидної взаємозалежності держав. Любов до всіх людей світу не виключає любові до своєї країни. Прогрес частини світового суспільства можливий лише за умови прогресу всього суспільства. Необхідно значно активізувати міжнародну діяльність у найрізноманітніших галузях, котра б розвивала в людях чуття взаємоповаги й солідарності.

Релігійна ворожнеча, яка впродовж усієї історії була причиною чисельних воєн та конфліктів і головною завадою на шляху прогресу, стає дедалі нестерпнішою для людей усіх віросповідань і навіть атеїстів. Послідовники всіх релігій повинні звернути увагу на ті основні питання, що їх ця ворожнеча породжує, і знайти на них чіткі відповіді. Яким чином можна узгодити суперечності між ними, як теоретично, так і практично? Завдання, що стоїть перед релігійними лідерами людства, – це обдумати, з серцями, сповненими співчуття й бажання знайти істину, скрутне становище людства, та спитати себе: чи можуть вони, у покорі перед Могутнім Творцем своїм, поступитися теологічними розбіжностями в ім'я великого духа взаємної терпимості, яка дозволила б їм разом трудитися на благо миру та взаєморозуміння між людьми.

Одна з найважливіших передумов миру – це емансипація жінок, тобто, досягнення повної рівності статей, хоча не всі поки що це усвідомлюють. Заперечення такої рівності є виявом несправедливого ставлення до половини людства і культивує у чоловіках згубні звички й звичаї, які переносяться з сім’ї на робочий колектив, політичне життя, та, нарешті, на міжнародні стосунки. Ніякі мотиви – моральні, практичні або біологічні – не можуть бути виправданням такому запереченню. Тільки за умови участі жінок на рівних з чоловіками правах в усіх сферах людської діяльності можна створити сприятливий моральний і психологічний клімат для встановлення миру в усьому світі.

Справа загальної освіти, яка на сьогодні уже зібрала цілу армію відданих людей з усіх віросповідань та націй, заслуговує всебічної підтримки з боку урядів всього світу, оскільки неосвіченість – це, певна річ, головна причина занепаду й духовного зубожіння народів та панування забобонів. Ніяка держава не досягне розквіту, якщо усім її громадянам не буде надана можливість здобувати освіту. Брак ресурсів заважає цьому в багатьох країнах і змушує їх проводити освітні програми поетапно. Тим органам, що мають повноважиття приймати рішення, не завадило б поміркувати про надання пріоритету освіті жінок та дівчат, адже знання найшвидше і найефективніше поширюватимуться в суспільстві через освічених матерів. На вимогу часу слід також ввести до загальноосвітньої програми обов'язкове для кожної дитини вивчення концепції всесвітнього громадянства.

Брак спілкування між людьми створює серйозну перешкоду зусиллям, скерованим на досягнення миру в усьому світі. Впровадження допоміжної міжнародної мови принесе відчутну користь вирішенню цього питання і тому потребує невідкладної уваги.

Розглядаючи ці питання, треба наголосити на двох моментах. По-перше, припинення воєн є не просто справою підписання відповідних угод та протоколів; це складне завдання, що потребує нових, нетрадиційних підходів у контексті боротьби за мир. Заснована тільки на політичних угодах, ідея колективної безпеки є химерою. По-друге, першочерговим завданням у досягненні миру є піднесення його сенсу до рівня принципу, на відміну від чистого прагматизму. Адже в основі своїй мир є породженням внутрішнього стану, який підтримується духовним чи моральним ставленням, і саме пробудження цього ставлення в значній мірі дає можливість знайти надійні рішення.

Розв'язання усіх соціальних проблем можна знайти з допомогою духовних принципів або так званих загальнолюдських цінностей. Люди можуть знайти практичне вирішення майже будь-якої проблеми у своїх взаєминах, але, як правило, для цього треба мати не лише добрі наміри й практичні знання. Істотною перевагою духовного принципу є те, що він не тільки дає перспективу, що гармонує з сутністю людської природи, але й створює ставлення, динаміку, волю, стремління, які допомагають спланувати і здійснити практичні заходи. Лідери урядів та працівники органів влади могли б успішно вирішувати проблеми, якби вони спершу визначали принципи для кожного конкретного випадку, а потім керувалися ними.

3

У першу чергу належить вирішити питання, яким чином сучасний світ, з його застарілими конфліктами, має перетворитися на світ гармонії та співпраці.

Світовий устрій можна побудувати тільки на несхитній вірі в єдність людства – духовній істині, яку підтверджують усі науки. Антропологія, фізіологія, психологія визнають тільки один вид – людину, хоча у вторинних проявах життя він, цей вид, може мати нескінченну кількість різновидів. Визнання цієї істини вимагає відмовитися від забобонів усіх видів: раси, класу, кольору шкіри, віросповідання, нації, статі, рівня цивілізованості, тобто, всього того, що спонукає людей вважати себе кращими за інших.

Визнання єдності людства є першою фундаментальною передумовою реорганізації світу та управління ним, як однією країною, спільною домівкою людства. Суттєвою умовою успіху будь-яких спроб встановлення миру в усьому світі є загальне визнання цього духовного принципу. Тому його слід проголосити в усіх куточках світу, його належить вивчати в школах та постійно пропагувати в кожній країні з метою підготовки органічної зміни суспільного устрою, яку він передбачає.

З точки зору багаї принцип єдності людства "вимагає цілковитої перебудови та демілітаризації всього цивілізованого світу – світу, що являє собою єдине ціле в усіх суттєвих аспектах життя, в політичному устрої, в духовних проявах, у торгівлі та фінансах, письмі та мові, але разом з тим такого світу, який зберігає багате розмаїття національних особливостей його складових частин".

Пояснюючи зміст цього основоположного принципу, Шогі Еффенді, Хранитель Віри Багаї, у 1931 році зазначав: "Не маючи собі за мету руйнування існуючих засад суспільства, він покликаний розширити його базис, змінити його організації у відповідності з потребами світу, що постійно змінюється. Він не суперечить ніякому законодавству і не спростовує нічиїх переконань; не намагається загасити вогонь здорового і свідомого патріотизму у людських серцях або скасувати систему національної автономії, що потрібна для уникнення надмірної централізації. Цей принцип не зневажає і не применшує розмаїття етнічних особливостей, клімату, історії, мови й традицій, світосприймання і звичок, які відрізняють кожен народ і країну світу. Він потребує від людей більшої відданості і завзяття ніж ті, на які вони досі були здатні; наполягає на підпорядкуванні цілей та інтересів окремих держав настійним потребам об’єднаного світу. З одного боку, цей принцип заперечує надмірну централізацію, а з іншого – відмовляється від одноманітності. Його гасло – єдність у розмаїтті".

Досягнення таких результатів потребує поступового узгодження національних політичних стосунків, які зараз, при відсутності чітких законів і загальноприйнятих та напрацьованих принципів регулювання взаємовідносин між країнами, знаходяться на межі анархії. Ліга Націй, Організація Об'єднаних Націй та інші організації й вироблені ними угоди, безперечно, допомагають послабити негативні прояви міжнародних конфліктів, але вони показали свою неспроможність відвернути війни. Справді, від часу закінчення другої світової війни відбулося чимало воєн, багато з них вирують і нині.

Головні аспекти цієї проблеми почали виявлятися ще в дев'ятнадцятому столітті, коли Багаулла вперше висунув свої пропозиції щодо встановлення миру на землі. У зверненні до правителів світу він пропонував обговорити принцип колективної безпеки. Ось як Шогі Еффенді пояснював його зміст: "Що інше можуть провіщати ці переконливі слова, як не неминуче послаблення панування окремих держав, що є необхідною передумовою формування майбутнього співтовариства усіх країн світу? Має виникнути певна форма світової супердержави, на користь якої всі країни повинні добровільно поступитися правом проголошувати війни, окремими правами накладати податки, а також усіма правами щодо утримання військ, за винятком кількості, потрібної для підтримання порядку в межах їх власних кордонів. Така держава повинна мати міжнародний виконавчий орган, який являтиме собою верховну владу, незаперечну для будь-якого непокірного члена співтовариства; Всесвітній Парламент, до якого входитимуть обрані представники від кожної країни з обов’язковим підтвердженням їх обрання відповідним урядом; Верховний Трибунал, чий вирок буде обов'язковим навіть у тих випадках, коли зацікавлені сторони не погодяться добровільно подати свою справу на його розгляд. Це буде співтовариство, в якому всі економічні бар'єри зникнуть назавжди, і пануватиме визнана взаємозалежність капіталу та праці; тут сутички та суперечки, спричинені релігійним фанатизмом, зникнуть назавжди, а полум'я расової ворожнечі буде остаточно погашене; у новому співтоваристві єдиний кодекс міжнародних законів, створений колективним розумом представників усіх країн світу, вводитиме свої санкції шляхом невідкладного та примусового втручання об’єднаних сил світової федерації; і нарешті, світове співтовариство, де войовничий націоналізм поступиться місцем свідомій відданості світовому громадянству, – такими бачаться нам обриси світоустрою, напророкованого Багауллою, світоустрою, який стане найпрекраснішим плодом епохи, що повільно досягає своєї зрілості".

Впровадження цих далекосяжних планів було описано Багауллою: "Настане час, коли всі усвідомлять настійну потребу скликати великі всеосяжні збори. Правителі та королі світу мусять бути на на цих зборах і, беручи участь в дискусіях, виробити шляхи та засоби встановлення Великого Миру між людьми в усьому світі".

Сміливість, рішучість, чистота помислів, безкорислива любов до всіх народів, – усі духовні й моральні якості, потрібні для звершення цього важливого кроку до миру, необхідно по’єднати з бажанням діяти. Щоб розбудити в людині це бажання, треба глибоко дослідити її природу, спосіб мислення. Зрозуміти значення потенціалу, прихованого в людині, – значить оцінити суспільну необхідність усвідомлення її унікальної цінності шляхом відвертої, щирої й неупередженої ради, обміну думками, і діяти згідно з результатами цього дослідження. Багаулла настійно підкреслював значення й необхідність ради для упорядкування людських стосунків. Він казав: "Рада поглиблює знання справи і перетворює здогад на певність. Це яскраве світло, яке у темному світі вказує дорогу й веде за собою. Все, що існує, має і матиме надалі свій стан довершеності й зрілості. Зрілість дару розуміння проявляється через раду". Сама по собі спроба досягти миру шляхом ради, яку він пропонує, може вивільнити такий благотворний дух серед народів Землі, що ніяка сила не завадить їм досягти величного вінця справи миру.

Абдул-Бага, син Багаулли та уповноважений тлумач його вчення, пропонував такі ідеї стосовно цього всесвітнього зібрання: "Вони мусять зробити Справу Миру об'єктом загального обговорення і намагатися усіма своїми силами заснувати Спілку держав усього світу; підписати обов’язкову для всіх угоду, положення якої були б переконливі, непорушні й чітко сформульовані. Вони повинні оголосити про це на цілий світ і отримати схвалення всього роду людського. Ця найвеличніша і найблагородніша угода – справжнє джерело миру і благополуччя всього людства – для усіх мешканців Землі має стати священною. Необхідно мобілізувати всі сили людства, щоб забезпечити стабільність і міць цієї Найвеличнішої Угоди. У цьому всеосяжному Пакті слід ясно окреслити межі та кордони кожної держави, закласти принципи встановлення взаємовідносин між урядами країн, а також внести до нього усі міжнародні угоди та зобов’язання. Чисельність збройних сил кожного уряду також треба суворо обмежити, бо коли якась країна дістане дозвіл на нарощування озброєнь, то це викличе підозру з боку інших. Основний принцип цього величного Пакту має бути сформульований таким чином, що в разі порушення якимось урядом одного з його положень, усі держави світу стануть проти нього, щоб домогтися цілковитої покори. Ні, увесь рід людський збере сили, щоб знищити той уряд. Як тільки ці найсильніші ліки будуть застосовані до хворого тіла людства, воно, без сумніву, видужає і назавжди лишиться здоровим”.

Таке могутнє зібрання мало б відбутися вже давно. Від усього серця ми закликаємо лідерів держав скористатися цим сприятливим моментом і зробити все для проведення всесвітньої зустрічі. Всі сили історії спонукають рід людський до цього акту, і подія ця навіки залишиться символом світанку довгоочікуваної зрілості людства. Чи зможе Організація Об'єднаних Націй за участю всіх її членів стати на виконання високих цілей такої вінценосної події?

Нехай чоловіки та жінки, молодь і діти всього світу усвідомлять одвічне благо цієї невідкладної події для всіх народів та зіллють свої голоси у цілковитій згоді. Воістину, нехай наше покоління розпочне цю славетну епоху еволюції суспільного життя планети.

4

Джерело нашого оптимізму – це наше бачення майбутнього, яке настане після припинення воєн та створення органів міжнародного співробітництва. Багаулла вважає, що встановлення довготривалого миру між державами – це важливий етап, але не кінцева мета соціального розвитку людства. Кінцева мета знаходиться за межами первісного перемир’я, на яке світ буде змушений піти, щоб уникнути ядерної катастрофи, за межами політичного миру, який неохоче й недовірливо підтримують держави-суперниці, за прагматичними угодами про безпеку й співіснування і навіть за багатьма спробами співробітництва, котре стане можливим завдяки цим крокам. Ця кінцева мета є об'єднанням усіх народів світу в єдиній родині.

Роз'єднаність – це небезпека, з якою країни і народи Землі не можуть далі миритися, а наслідки її такі жахливі і такі очевидні, що не потребують пояснень. “Благополуччя людства, – писав Багаулла понад століття тому – його спокій і безпека не будуть досягнуті доти, аж поки не буде встановлена його непорушна єдність". Відзначивши, що "людство стогне і благає єдності та припинення своїх одвічних мук", Шогі Еффенді продовжує: "Об’єднання усього людства – це характерна ознака того періоду історії, до якого людське суспільство зараз наближається. Поступово встановлювалась і зміцнювалась єдність родини, племені, держави і нації. Всесвітня єдність – це мета, якої прагне досягнути занепокоєне людство. Уже закінчилося формування національних держав. Анархія, властива незалежній державній владі, досягає тепер своєї кульмінації. Світ, близький до своєї зрілості, мусить відмовитися від цього фетишу, визнати єдність і цілісність людських взаємин та затвердити раз і назавжди механізм, який найкращим чином втілить цей фундаментальний принцип його життя”.

Всі сучасні імпульси до змін засвідчують правильність цієї думки. Докази цьому можна побачити у багатьох згаданих міжнародних рухах і подіях, які сприяють встановленню миру в усьому світі. Численна армія чоловіків і жінок, представників практично всіх культур, рас і країн Землі, що працюють у різноманітних установах Організації Об'єднаних Націй і складають планетарний "службовий корпус", демонструє високий рівень співробітництва, якого можна досягти навіть за таких несприятливих умов. Прагнення єдності, як духовна весна, проявляється в незліченних конгресах, котрі збирають людей найширшого кола інтересів. Воно стимулює розвиток міжнародних проектів, із залученням дітей та молоді. По суті, це справжнє джерело потужного руху до єднання, завдяки якому невпинно зближуються віруючі історично антагоністичних релігій і сект. Рух до світової єдності разом з протилежною йому тенденцією нарощування озброєнь та самозвеличення окремих держав, проти якої він невпинно бореться, – це дві чільні риси життя планети впродовж останніх років двадцятого сторіччя.

Досвід співтовариства багаї можна розглядати як приклад цієї дедалі зростаючої єдності. Це співтовариство налічує від трьох до чотирьох мільйонів чоловік, представників різних націй, культур, класів та віросповідань, зайнятих у широкому колі діяльності, пов'язаної з духовними, соціальними та економічними потребами народів багатьох країн. Цей єдиний соціальний організм, який відображає розмаїття людської родини, діє у відповідності з загальноприйнятими консультативними принципами і однако високо шанує всі прояви божественного наставництва у людській історії. Його існування – це ще один переконливий доказ здійсненності мрії Засновника вчення про об’єднаний світ, ще одне свідчення того, що людство може жити як єдине глобальне суспільство і здатне подолати всі труднощі, які приносить йому пора змужніння. Якщо досвід багаї якимось чином може зміцнити надію на об'єднання людського роду, ми щиро пропонуємо його як модель для вивчення.

Розмірковуючи над надзвичайною важливістю завдання, яке стоїть нині перед усім світом, ми схиляємо голови у покорі перед священною величчю Бога Творця, Хто у своїй безмежній любові сотворив усе людство одним племенем, возвеличив дорогоцінну сутність людини, дарував їй розум і мудрість, шляхетність і невмирущість, наділив людей “відмітною здатністю пізнавати і любити Його”, здатністю, “яку треба розглядати як рушійну силу і вищу мету, що лежить в основі всього творіння”.

Ми твердо переконані, що всі людські істоти були створені “просувати вперед цивілізацію, що невпинно розвивається”, що “не личить людині поводитись, як звірі польові”, що якості, які відповідають людській гідності, – це надійність, терпіння, милосердя, співчуття та ніжна прихильність до всіх людей. Ми підтверджуємо віру в те, що “можливості, властиві високому положенню людини, повна міра її призначення на Землі, природжена велич її сутності, мусять повністю проявитися в цю обітованну Божу Добу". Це основа нашої непохитної віри у те, що людство досягне єдності й миру – за що воно бореться.

У цьому зверненні ми чуємо голоси багаї, що не втрачають надії, попри переслідування, яких вони досі зазнають у тій країні, де народилася їхня Віра. Своїм прикладом непохитної надії вони засвідчують, що їхня одвічна мрія про близький мир нині, завдяки трансформуючому впливу одкровення Багаулли, здобула Божественну підтримку. Отже, ми передаємо вам не тільки словесний образ – ми кличемо на допомогу силу діянь віри і самопожертви; ми передаємо благання про мир наших єдиновірців з усього світу. Ми приєднуємося до всіх жертв агресії, до всіх, хто прагне покінчити з ворожнечою та чварами, до всіх, чия відданість принципам миру та порядку у світі сприяє здійсненню благородних цілей, задля яких Всемилостивий Творець і створив людство.

З глибоким жаданням передати вам силу нашої надії та глибину нашого переконнання ми цитуємо тверду обіцянку Багаулли: “Ці марні суперечки, ці руйнівні війни минуть, і настане Найвеличніший Мир”.

Всесвітній Дім Справедливості

 

Тексти для роздумів
Вибране з Писань Багаї

 

1. Тисячі дверей відчиняє Він там, де людина не в змозі уявити й одних.

Багаулла

2. У кожній людині треба бачити тільки те, що варте хвали. Хто чинить так, може стати другом усьому роду людському. Однак, якщо ми дивимося на людей з точки зору їх вад, потоваришувати з ними надзвичайно важко.

Отож, спрямовуючи погляд на інших, слід помічати те, в чому вони досягли успіху, а не те, в чому вони зазнали невдачі.

Абдул-Бага

3. Закликаю кожного з вас зосереджувати всі помисли сердець на любові та єдності. Коли з’являється думка про війну, протиставляйте їй сильнішу думку про мир. Почуття ненависті мусить бути знищене могутнішим почуттям любові.

…Не впадайте у розпач. Працюйте завзято! Щирість і любов подолають ненависть. Як багато в ці дні відбувається подій, що здавались неможливими! Хай завжди обличчя ваші будуть повернуті до Світла всесвіту. До всіх ставтеся з любов’ю. “Любов – це подих Духа Святого в серці людському”. Наберіться мужності! Бог ніколи не покидає тих дітей Своїх, хто наполегливо працює й молиться!

Абдул-Бага

4. Ви плоди одного дерева й листя одної гілки. Спілкуйтеся у безмежній любові й злагоді, товариськості й братерстві… Світло єдності таке могутнє, що здатне осяяти всю землю.

Багаулла

5. Лагідна мова – це магніт для людських сердець. Це хліб духу, вона надає словам значення, вона – джерело світла мудрості й розуміння…

Багаулла

6. Воістину, кажу Я: мова існує, щоб згадувати добре. Не забруднюйте її непристойними розмовами. Бог простив те, що минуло. Віднині кожен має висловлюватись порядно і пристойно та утримуватися від лихослів’я і лайки та від усього того, що засмучує людей.

Багаулла

7. Коли людина повертає обличчя своє до Бога, вона всюди бачить сонячне світло. Всі люди – її побратими. Зустрічаючи чужоземців, забудьте про умовності, які роблять людей байдужими і черствими…

Не втішайтеся тим, що виявляєте дружелюбність лише на словах; нехай серця ваші палають почуттям ніжної прихильності до всіх, кого стрічаєте на життєвому шляху.

Абдул-Бага

8. Кращий спосіб віддячити Богу – любити одне одного.

Абдул-Бага

9. О сину духа! Перша Моя порада така: май серце чисте, приязне і сяюче, твоїм хай буде владарювання прадавнє, нетлінне і вічне.

Багаулла

10. Бог не полишає Своїх дітей безутішними, і коли зимова темрява огортає їх, Він знову надсилає Своїх Посланців, Пророків, котрі несуть з собою нову благословенну весну. Над небосхилом світу знову сходить Сонце Істини, осяваючи очі сплячих і пробуджуючи їх, щоб побачити їм раювання нового світанку. Тоді дерево людства розквітає знову і приносить плід праведності для зцілення народів.

Абдул-Бага

11. О сину духа! Найулюбленіша з речей в очах Моїх – справедливість; не відвертайся від неї, якщо прагнеш Мене, і не зневажай її, щоб міг Я покластися на тебе. З її допомогою бачитимеш власними очима, а не очима інших, і пізнаватимеш власним розумінням, а не розумінням ближнього. Обміркуй у серці своєму, як годиться тобі бути. Воістину, справедливість – Мій дар тобі і знак Моєї ніжної прихильності. Тож помісти її перед своїми очима.

Багаулла

12. Декотрі чоловіки та жінки пишаються своїми піднесеними задумами, та якщо задуми ті ніколи не досягають площини дій, вони є марними: силу мають тільки думки, що втілюються у вчинки.

Абдул-Бага

13. Любов проявляє свою справжню суть у вчинках, а не лише в словах. Слова без вчинків не справляють враження.

Абдул-Бага

14. Всі люди створені для того, щоб забезпечувати розвиток цивілізації, яка невпинно рухається вперед… Не личить людині поводитись, як звірі польові. До тих чеснот, що відповідають її високому положенню, належать терпіння, милосердя, співчуття і ніжна прихильність до всіх народів і племен земних.

Багаулла

15. Як часто бачимо ми людей бідних, хворих, убого зодягнених, без засобів до існування, та все ж сильних духом. Яких би страждань не зазнавало їх тіло, дух лишається вільним і здоровим! З іншого боку, як часто ми бачимо багатіїв, сильних і здорових фізично, та зі смертельно хворою душею.

Абдул-Бага

16. Мусимо здійнятися вище усіх земних думок; звільнитися від усіх плотських намірів; жадати духовного; зосередити погляди на вічному й щедрому Милосерді Всемогутнього, Котрий сповнить душі наші радістю щасливого служіння Його заповіді: “Любіте одне одного!”

Абдул-Бага

17. Будь не рабом, а паном свого настрою. Якщо ти такий роздратований, такий пригнічений, такий скривджений, що дух твій не знаходить розради і спокою навіть у молитвах, поквапся втішити знедоленого, засмученого, того, хто страждає безневинно чи по заслузі! Пожертвуй собою, своїм майном, своїм часом, своїм спочинком іншому – тому, кому зараз важче, ніж тобі – і тоді твій поганий настрій розчиниться у благочестивій покорі перед Богом.

Абдул-Бага

18. Я хочу, щоб ви були щасливі… щоб ви усміхалися й раділи, щоб інші, дивлячись на вас, також почували себе щасливими.

Абдул-Бага

19. Довершена любов потребує безкорисливості й цілковитого звільнення від будь-яких пут. Любов до сім’ї має свої межі; узи кровної спорідненості не є найсильнішими. Як часто члени одної родини сперечаються між собою і навіть почувають взаємну відразу.

Любов до батьківщини обмежена; любов до своєї країни, що викликає ненависть до всіх інших, не є досконалою! До того ж, і між співвітчизниками може виникнути розбрат.

Любов до політики затьмарена ненавистю однієї партії до іншої.

Велика безкорислива любов до всього людства вільна від усіх цих оков егоїзму; вона єдина є досконалою, доступною всім людям, і її можна відчути тільки силою Божественного Духа. Ніяким силам земним не вдасться досягти загальної любові.

Нехай усі поєднаються цією Божественною силою любові!.. Хай серця перебувають у такому єднанні, щоб вічно сяяти їм безмежною любов’ю…

Коли почуваєте ви любов до свого родича або співвітчизника, нехай любов ця стане віддзеркаленням Любові Безкінечної!.. У кому б не побачили ви ознаки Божі, любіть цю людину, незалежно від того, входить чи ні вона до вашої родини. Випромінюйте світло безмежної любові на кожну людську істоту, що зустрінеться вам… Небеса прийдуть вам на допомогу, якщо докладатимете зусиль, щоб зібрати розкидані народи світу у захистку всемогутнього шатра єдності.

Ви станете слугами Божими, що перебувають поблизу Нього, Його божественними помічниками в служінні усьому Людству. Усьому Людству! Кожній людині! Не забувайте про це ніколи!

Абдул-Бага

20. О сину духа! Я сотворив тебе багатим, чому ж доводиш себе ти до убозтва? Шляхетним Я зробив тебе, як можеш ти принижуватися? Із суті знань Я дав тобі життя, чому ж шукаєш ти просвіти у когось, крім Мене? З глини любові Я виліпив тебе, як же займаєшся ти іншим? Направ свій зір на себе, щоб міг побачити, як Я перебуваю у тобі, могутній, сильний, самосущий.

Багаулла

21. Якщо стрічаєте людей, чиї погляди відрізняються від ваших власних, не відвертайте від них свого обличчя. Усі прагнуть істини, а до неї ведуть багато доріг. Істина багатогранна, але завжди і навіки вона єдина.

Не дозволяйте розбіжностям поглядів чи думок розлучити вас з ближніми вашими й заронити суперечності, ненависть і чвари у ваші серця.

Абдул-Бага

22. О сину буття! Щоденно звітуй перед собою, перш ніж вимагатимуть розплати від тебе, бо смерть прийде до тебе неждано і змушений будеш давати відповідь за свої вчинки.

Багаулла

23. Хочу пояснити вам головну причину негараздів у стосунках між народами. Найперше – це хибне тлумачення релігії її лідерами й учителями. Вони навчають своїх послідовників вірити в те, що тільки їх власні уявлення про релігію вдовольняють Бога, і що Вселюблячий Отець засуджує послідовників усіх інших віросповідань і позбавляє їх Свого Милосердя й Благодаті. Це породжує суперечки, зневагу, сварки й ненависть між людьми. Якщо ці релігійні забобони будуть викорінені, то незабаром мир і злагода запанують між народами.

Абдул-Бага

24. О ви, прихильники Божі! Ставтесь приязно до всіх народів, дбайте про кожну людину, робіть усе, що можете, аби очистити серця й уми людські, намагайтеся звеселити кожну душу. Усім лугам будьте благодатною зливою, деревам – водою живою; станьте запашним мускусом для людського чуття, а для тих, хто нездужає – свіжим, збадьорюючим вітерцем. Будьте принадними водами для спраглих; турботливими провідниками для всіх, хто збився з дороги; батьком та матір’ю сиротам; люблячими синами й дочками старим; багатою скарбницею для бідних. Вважайте любов і товариськість райськими принадами, а ворожнечу і ненависть – пекельними муками.

Абдул-Бага

25. О сину людський! Якщо процвітання випаде тобі, не радій, якщо ж приниження спіткає тебе, не засмучуйся: і те, й інше мине і вже його не буде.

Багаулла

26. У цей день найнасущнішим вашим завданням є вдосконалення характеру, покращення звичок і поведінки. Ті, хто любий Милосердному, повинні вирізнятися з-поміж Його створінь такими характером і поведінкою, щоби пахощі їх святості розлилися по всьому світу й оживили мертвих…

Абдул-Бага

27. О сину людський! Усе має свій знак. Знак любові – стійкість у дотриманні Мого повеління і терпіння в Моїх випробуваннях.

Багаулла

28. Розмаїття сім’ї людської має сприяти любові і злагоді, так само, як у музиці, де кілька різних нот зливаються у довершеному акорді. Зустрічаючи представників іншої раси або кольору шкіри, не уникайте їх і не прикривайтеся умовностями, а, навпаки, радійте і виявляйте прихильність до них. Думайте про них, як про різнобарвні троянди, що ростуть у прекрасному саду людства, і втішайтеся тим, що й ви серед них.

Абдул-Бага

29. О прибічнику Мого престолу! Не чуй зла і не бач зла, не принижуйся, не зітхай і не ридай. Не кажи злого, щоб не почув ти, як зле говорять тобі, і не перебільшуй вади інших, щоб твої власні вади не здалися тобі страшними; нікому не бажай приниження, аби твоє приниження не стало явним. А тоді живи дні життя свого, що коротші за швидкоплинну мить, з незаплямованим розумом, незабрудненим серцем, чистими помислами й освяченою вдачею, щоб, вільний і задоволений, ти міг відкинути цю смертну личину, і вирушити до загадкового раю, і назавжди оселитися у вічному царстві.

Багаулла

30. Суть віри у тому, щоб слів було обмаль, а вчинків – без ліку.

Багаулла

31. Хоча смерть руйнує тіло людини, вона не владна над її духом – він вічний, незмінний, позбавлений як народження, так і смерті.

Абдул-Бага

32. Поєднайтеся у братній любові, будьте готові віддати життя одне за одного, і не тільки за тих, хто вам любий, але й за все людство. Дивіться на увесь рід людський як на членів одної родини, дітей Божих, і, чинячи так, ви не побачите відмінностей між ними.

Абдул-Бага

33. О мій слуго! Звільни своє серце від злоби і, не обтяжений заздрістю, увійди до божественного двору святості.

Багаулла

34. Святий обов’язок батьків – виховувати дітей непохитними у вірі… Адже кожне похвальне діяння породжене світлом релігії, і дитина, яка позбавлена цієї найвищої нагороди, не відвернеться від зла і не наблизиться до добра.

Багаулла

35. Коли б не побачила мати, що дитя її вчинило добре, нехай вона похвалить і підбадьорить його, і втішить його серце…

Абдул-Бага

36. Оскільки релігія прищеплює моральність, вона і є справжньою філософією, і тільки на її основі можна побудувати тривалу цивілізацію.

Абдул-Бага

37. Випробування, що підстерігають нас на кожному кроці, увесь наш смуток і біль, ганьба і прикрість властиві світу матерії, тоді як духовне Царство ніколи не завдає жалю. Людина, яка думками своїми живе у цьому Царстві, зазнає вічної втіхи. Недуги, якими страждає плоть, не ушкоджують її, вони лише торкаються поверхні життя, а глибини лишаються спокійними і тихими.

Абдул-Бага

38. Справедливість і неупередженість – це Хранителі-близнюки, що оберігають людей. Вони надихають на слова такі освячені та ясні, що приносять слова ті добробут світові і захист народам.

Багаулла

39. У цю Добу суть Божої Віри та Його релігії полягає у тому, щоб ніколи не дозволяти різноманітним громадам, що існують на землі, та численним релігійним вченням нагнітати почуття ворожнечі між людьми. Ці правила і закони, ці непорушні і могутні вчення виходять з одного Джерела, і всі вони – промені одного Світла. Відмінності ж між ними викликані різними потребами епох, у яких вони були проголошені.

Багаулла

40. Спілкуйтесь з усіма людьми, о люди Бага, в дусі товариськості і братерства. Якщо відома вам якась істина, якщо маєте скарб, якого позбавлені інші, розділіть його з ними, виявляючи безмежну доброту і прихильність. Коли його приймуть, коли виконає він своє призначення, ви досягли своєї мети. Коли ж хтось відмовиться від нього, залиште цю людину на самоті і благайте Бога направити її на путь істини. Остерігайтесь повестися з нею нелюб’язно.

Багаулла

41. Знання – це справжній скарб для людини, це джерело її слави, щедрості, утіхи, піднесення, веселощів і радості. Щасливий той, хто приліпиться до нього, і горе недбалому.

Багаулла

42. Наслідуй приклад правдивих і ходи шляхами праведних, щоб, завдяки правдивості, посісти тобі на Престолі Істини і, з допомогою праведності, досягти вічної пошани. Якщо на одну шальку терезів покласти сукупність усіх гріхів, а на іншу – брехню, то шальки зрівняються; ні, брехня переважить, а шкода від неї виявиться більшою. Краще бути тобі блюзніром, але казати правду, ніж, промовляючи догмати віри, залишатися брехуном.

Абдул-Бага

43. О сину буття! Любов Моя – Моя твердиня; той, хто увійшов до неї, перебуває у безпеці і під захистом, хто ж відвертається від неї, той неминуче збивається з шляху і гине.

Багаулла

44. А тому намагайтеся, щоб день у день вчинки ваші ставали прекрасними молитвами. Повернітеся до Бога і прагніте завжди чинити праведне і благородне. Помагайте нужденним, піднімайте пропащих, утішайте засмучених, приносьте зцілення хворим, підбадьорюйте боязких, визволяйте пригноблених, обнадіюйте зневірених, давайте притулок бездомним. Богу, Хто бачить усі серця, відомо, наскільки повно життя наше є відображенням наших слів.

Абдул-Бага

45. О друже! В саду серця свого сади лише ружі любові і не випускай з рук солов’я прихильності і бажання. Цінуй спілкування з праведними й уникай товариства нечестивих.

Багаулла

 

Дитячі молитви«О Боже! Виховай це маленьке дитятко на лоні Твоєї любові і дай йому молока з грудей Твого провидіння. Викохай цю свіжу рослинку в саду троянд Твоєї любові і допоможи їй рости під зливами Твоєї щедрості. Зроби її дитиною Царства і веди до Твого небесного Королівства.
Ти Даруючий, Щедрий, Господь надзвичайної щедрості».
Абдул-Баха

 

 

  

Послання Абдул-Баха«Темрява цієї ночі щезне. На горизонті сердець знову зійде сонце істини. Будьте терплячими. Чекайте, але не сидіть марно. Працюйте, коли чекаєте. Усміхайтеся, коли вам набридає одноманітність. Будьте непохитними, коли все трясеться навколо вас. Радійте, коли потворне обличчя відчаю посміхається до вас. Говоріть голосно, коли злі сили земного світу намагаються знищити ваш розум. Будьте хоробрими і мужніми, коли всі люди навколо вас плазують від страху і боягузтва. Не піддавайтесь незчисленній владі тиранії і деспотизму. Служіть справі демократії і свободи. Продовжуйте свою подорож до кінця.

Послання Ахмаду«Він Цар, Всезнаючий, Мудрий! І ось Соловей Раю співає святі та мелодійні пісні на гілках Дерева Вічності, проголошуючи праведним радісну звістку про наближення Бога, закликаючи віруючих до Божественної Єдності, до двору Присутності Щедрого, повідомляючи віддаленим про послання, яке було відкрите Богом, Царем, Славетним, Незрівняним, ведучи улюблених до престолу святості і до цієї неперевершеної Краси.
Воістину, це та Найвеличніша Краса, Яку пророчили у Книзі Посланців, завдяки Якій істину можна буде відрізнити від помилки, і мудрість кожної заповіді буде перевірена. Воістину, Він – Дерево Життя, яке породжує плоди Бога Величного, Всемогутнього, Великого.

З Писань Баба, Бахаулли та Абдул-Баха

  • Молитви бахаї для дітей і молоді
  • Ранок
  • Духовні якості
  • Зцілення
  • Допомога в труднощах
  • Світло серця
  • Сім'я
  • Земля
  • Єдність
  • Людство
  • Допомога
  • Вечір
  • Звернення Абдул-Баха до молоді та дітей

 

Молитви бахаї для дітей і молоді

*

Славен будь Ти, о Господи мій Боже. Милостиво дозволь сьому маляті бути вигодуваним з грудей Твого ніжного милосердя і люблячого провидіння та підживленим плодами Твоїх небесних дерев. Не довіряй його опіці когось іншого, крім Тебе, адже Сам Ти, силою верховної волі й влади Своєї, сотворив і викликав його до буття. Немає Бога іншого, крім Тебе, Всемогутнього, Всезнаючого. Звеличений Ти, о Найлюбіший мій. Донеси ж до нього солодкі навіювання Твоєї позамежної щедрості й пахощі Твоїх святих дарів. А відтак сподоби Його шукати притулку під покровом Твого найбільш піднесеного Імені, о Ти, Хто тримає в десниці Своїй царство імен та ознак. Воістину, Ти в силах чинити так, як забажаєш, і Ти справді Могутній, Піднесений, Всепрощаючий, Благодатний, Щедрий, Милосердний.

Бахаулла

*

О ти, незрівнянний Господи! Дай немовляті сьому бути вигодуваним з грудей Твоєї ніжної ласки, оберігай його в колисці Твоєї безпеки й опіки і дозволь йому бути виплеканим десницями Твоєї лагідної прихильності.

Абдул-Баха

*

О Боже! Викохуй немовля се в лоні любові Твоєї і дай йому молока з грудей Твого Провидіння. Плекай сей свіжий паросток у розарії Твоєї любові й зливами Твоєї щедрості помагай йому зростати. Зроби його дитиною царства і веди до небесної царини Твоєї. Ти могутній та добрий, і Ти є Дарувальник, Великодушний, Господь неперевершеної щедрості.

Абдул-Баха

*

О Господи! Виховуй дітей сих. Діти сі - паростки Твого саду, квіти Твоїх лук, троянди Твого квітника. Дозволь дощу Твоєму пролитися на них, дай Сонцю Дійсності осяяти їх любов'ю Твоєю. Дай вітерцю Твоєму освіжити їх, аби навчалися вони, зростали й розвивалися, і поставали у найвитонченішій красі.

Ти є Дарувальник. Ти є Співчутливий.

Абдул-Баха

*

О Ти, добрий Господи! Сі милі діти - творіння перстів могутності Твоєї і дивні знамення Твоєї величі. О Боже! Захищай сих дітей, милостиво помагай їм здобувати освіту і сподоби їх присвятити себе служінню світу людей. О Боже! Діти сі - перли, дай змогу їм бути виплеканими в мушлі Твоєї ніжної ласки.

Ти Щедрий, Вселюблячий.

Абдул-Баха

*

О Господи! Зроби дітей сих прекрасними саджанцями. Дозволь їм зростати й розвиватися в Саду Твого Завіту і надай їм свіжості й краси зливами з хмар Царства Абга. О Ти, добрий Господи! Я дитя мале - звелич мене, допустивши до царства. Земний я - зроби мене небесним; належу до світу нижчого - дозволь мені бути частиною царини вищого; похмурий я - благослови мете стати сяючим; матеріальний - зроби мене духовним і сподоби виявляти Твої нескінченні щедроти.

Ти Сильний, Вселюблячий.

Абдул-Баха

*

О мій Господи! О мій Господи! Я юне дитя. Пестуй мене з грудей Твоєї милості, научай мене в лоні Твоєї любові, виховуй мене у школі Твого керівництва й викохуй мене у захистку Твоєї щедрості. Визволи мене з пітьми, зроби мене світлом яскравим, звільни мене від смутку, зроби мене квіткою розарію, дозволь мені стати слугою Твого порога і даруй мені вдачу й натуру праведних, прояви через мене щедрість у світі людському й повінчай чоло моє короною вічного життя.

Воістину, ти Сильний, Могутній, Той, Хто бачить та чує.

Абдул-Баха

*

О люблячий Боже! Я юне дитя, благаюче, підневільне. Будь моїм притулком, моєю підтримкою, моєю обороною. Я бідую - дай мені засобів стати безжурним. Я в нужді - обдаруй мене скарбами Царства. Я неживе - наділи мене Духом Життя. Я слабке - підтримай мене силою та міццю, аби стало я служити Порогу Твоєму, з довершеною чистотою й святістю, принесло себе в жертву заради Тебе, забуло про себе й прагнуло Тебе, ступало стезею Твоєї ласки, розказувало про таїнства Твої та в усьому, що бачу, засвідчувало знамення Твоєї Єдності. О Боже! Зроби мене палким, мов полум'я Твоєї любові, і визволи від прихильності до сього смертного світу, аби знайшло я душевний спокій та умиротворення.

Ти Сильний, Могутній! Ти Той, хто чує і бачить!

 

Абдул-Баха

*

О Незрівнянний Господи! Стань притулком для сього бідного дитяти й добрим та прощаючим Учителем для сеї заблудлої й нещасної душі. О Господи! Хоча ми лише убогі паростки, та все ж належимо до Твого розарію. Хоча ми саджанці без листя й цвіту, та все ж ми - частина Твого саду. Плекай паросток сей зливами хмар ніжного милосердя Твого й оживляй та освіжай сей саджанець воскрешаючим подувом Твоєї духовної весни. Сподоби його стати турботливим, проникливим та благородним і подбай, аби здобув він вічне життя й оселився у Твоєму Царстві на віки вічні.

Абдул-Баха

*

О Господи! Зроби сього юнака променистим і даруй щедрість Твою сьому убогому створінню. Наділяй його знаннями, поповнюй його сили на світанку кожного дня й оберігай його в притулку Твоєї опіки, аби звільнився він від провин, присвятив себе служінню Справі Твоїй, наставляв заблудлих, вів нещасних, звільняв поневолених і пробуджував недбалих, аби всі благословилися споминанням Твоїм і хвалою.

Ти Могутній і Сильний.

Абдул-Баха

*

О Ти, Чистий Боже! Я маля - зроби лоно Дару Твого затишним місцем спочинку, сподоби мене зростати й підкріплюватись медом та молоком Твоєї любові й навчай мене біля грудей Твоїх знань; даруй мені самостійність у дитинстві моєму і надай мені довершеності!

О Ти, Незрівнянний! Зроби мене впевненим у Царстві Незримого! Воістину, Ти Могутній і Сильний!

Абдул-Баха

*

О Неперевершений Господи! Сій безпорадній дитині стань Заступником; сьому немічному й грішному - добрим і прощаючим.

О Творителю! Хоча ми лише паростки нікчемні, та все ж ми належимо до Твого квітника; хоча ми тільки саджанці без листя та цвіту, але ми - частина саду Твого. Тож зміцнюй паростки сі дощем Твоєї щедрості, освіжай та оживляй сі молоденькі слабкі деревця повіванням Твоєї весни.

Пробуди нас, просвіти нас, підтримай нас, даруй нам життя вічне й прийми нас до Свого Царства!

Абдул-Баха

 

Ранок

Я пробудився в притулку Твоєму, о мій Господи; тому ж, хто шукає притулку сього, належить перебувати у Святилищі Твоєї опіки та у Твердині захисту Твого. Осяй мою внутрішню суть, о мій Господи, блиском Світанку Твого Одкровення, так само, як осяяв Ти зовнішню суть мою вранішнім світлом Твоєї ласки.

Бахаулла

 

Духовні якості

Сотвори моє серце чистим, о мій Боже, і совість спокійну мою відроди, о моя Надіє. Духом сили утверди мене у Справі Твоїй, о Найкоханіший мій, світлом слави Твоєї вкажи мені стезю Твою, о Ти, ціле прагнення мого! Силою незрівнянного могуття Твого піднеси мене до небес святості Твоєї, о Витоку мого існування, і подувами вічності Твоєї звесели мене, о Ти, Хто є мій Бог! Нехай віковічні наспіви Твої навіють на мене спокій, о мій Сподвижнику, нехай скарби Твого прадавнього лику визволять мене від усього, крім Тебе, о мій Повелителю, і нехай звістка про одкровення Твоєї немеркнучої Сутності принесе мені радість, о Ти, хто є найбільш явним з явних, найпотаємнішим з потаємних!

Бахаулла

 

Зцілення

Ім'я Твоє - моє зцілення, о мій Боже, а спомин про Тебе - ліки мої. Близькість до Тебе - надія моя, а любов до Тебе - мій супровід. Милість Твоя до мене - зцілення моє і підтримка в сьому світі та у світі прийдешньому. Ти, воістину, Всещедрий, Всезнаючий, Всемудрий.

Бахаулла

 

Допомога в труднощах

Хіба є Визволитель від труднощів, окрім Бога? Скажи: Славен будь Бог! Він є Бог! Всі слуги Його і всі тримаються Його веління!

Баб

*

Скажи: Бог є достатнім усьому понад усе, і ніщо, крім Бога, не є достатнім, ні в небесах, ні на землі. Воістину, Він Сам у Собі Знавець, Підкріплювач, Всемогутній.

Баб

 

Світло серця

О Боже, керуй мною, оберігай мене, зроби мене світилом яскравим і сяючою зіркою. Ти Могутній та Сильний.

Абдул-Баха

 

Сім'я

О Господи! У сьому Найвеличнішому Зволенні приймаєш Ти клопотання дітей за батьків їх. Се один із особливих безмежних дарів Зволення сього. А тому, о Ти, добрий Господи, прийми прохання слуги Твого біля порога Єдиносущності Твоєї і заглиб батька його в океан благодаті Твоєї, бо син сей повстав, аби служити Тобі, і повсякчас докладає зусиль на стезі Твоєї любові.

Воістину, Ти Дарувальник, Пробачаючий та Добрий!

Абдул-Баха

 

Земля

Благословенні місцевість, і дім, і місце, і місто, і серце, і гора, і притулок, і печера, і долина, і земля, і море, і острів, і луг - де Бога спом'янули та Його возвеличили.

Бахаулла

 

Єдність

О мій Боже! О мій Боже! Поєднай серця слуг Твоїх і відкрий їм величну мету Твою. Хай дотримуються вони Твоїх настанов і перебувають у Твоєму законі. Помагай їм, Боже, у стараннях їх і даруй їм силу служити Тобі. О Боже, не покидай їх на самих себе, а скеровуй кроки їх світлом Твоїх знань і звеселяй серця їх Твоєю любов'ю. Воістину, Ти Помічник їх і Господь.

Бахаулла

 

Людство

О Боже, мій Боже! Посприяй вірним слугам Твоїм здобути люблячі й добрі серця. Помагай їм поширювати, серед усіх народів на землі, світло проводу, що походить з Вишнього Зібрання. Ти, воістину, Дужий, Сильний, Могутній, Всепідкоряючий, Вседаруючий. Воістину, Ти Великодушний, Лагідний, Прещедрий.

Абдул-Баха

 

Допомога

Заклинаю Тебе могуттям Твоїм, о мій Боже! Хай ніяке лихо не спіткає мене в часи випробувань, і в хвилини безпечності моєї скеровуй кроки мої до праведного натхненням Твоїм. Ти є Бог, Ти в силах чинити так, як забажаєш. Ніхто не в змозі протистояти Волі Твоїй чи перешкодити Твоєму Задуму.

Баб

 

Вечір

О мій Боже, мій Повелителю, Ціле прагнення Мого! Сей слуга Твій шукає сну у захистку милосердя Твого і спочинку під пологом благодаті Твоєї, благаючи про турботу Твою й опіку.

Молю Тебе, о мій Господи, оком Твоїм невсипущим оберігати очі мої від споглядання усього іншого, крім Тебе. Тож посиль їх проникливість, аби могли вони розрізнити знамення Твої й узріти обрій Твого Одкровення. Ти є Той, перед одкровенням Чиєї всемогутності тремтить сама сутність сили. Немає Бога, крім Тебе, Всемогутнього, Всепідкоряючого, Необмеженого.

Бахаулла

 

Звернення Абдул-Баха до молоді та дітей

О деревця й саджанці, довершені й ніжні, що зростають у лугах керівництва! О ви, новоприбульці до Братства Істини!

Хоча зараз ви учні, плекаємо надію, що завдяки зливам хмар благодаті станете вчителями, дасте пишний цвіт, немов квіти й запашні трави в садочку знань, що належать як розумові, так і серцю. Кожен з вас буятиме, неначе дерево, бахате своїм врожаєм, пишне, свіже та міцне, рясно вкрите солодкими плодами. Нехай завдяки потаємній Божій підтримці кожен з вас перетвориться на джерельце знань. Хай серця ваші повсякчас отримують натхнення від Жителів Вишнього сонму. Хай краплинка стане морем великим, а пилинка засяє сліпуче, мов сонце.

Його Святість Баб промовляв: "Якщо мала мурашка в день сей забажає здобути таку силу, аби прояснити найбільш незрозумілі й туманні місця Корану, прагнення її, без сумніву, збудеться, бо в найзаповітнішому єстві всього сущого пульсує таїна вічної могутності". Коли безпорадне створіння може набути такої вправності, наскільки більш дійовою мусить бути сила, вивільнена щедрими потоками благодаті Бахаулли?! Яке ж непорівнянне підкріплення отримуємо, який бахатий сердечний набуток маємо!

Тож, о просвітлена юне, щодень і щоніч докладайте зусиль, аби розгадати таємниці розуму й духу та збагнути секрети Божого Дня. Сповніться свідченнями проблисків Найвеличнішого Імені. Розкрийте уста свої у прославлянні. Наводьте переконливі докази та обміркування. Ведіть спраглих до водограю життя, а недужих обдаровуйте істинним здоров'ям. Станьте підручними Божими, будьте лікарями, керованими Богом, і зцілюйте немічних. Приймайте вигнанців у коло найближчих друзів. Обдаровуйте надією сповнених відчаю. Пробуджуйте сплячих, безпечних робіть уважними.

Такими є плоди сього земного життя. Таким є положення променистої слави.

 

Аййам-і-Ха


(Вставні Дні, з 26 лютого по 1 березня включно, мають бути днями підготовки до посту, днями гостинності, благодійності та подарунків.)

Мій Боже, мій Вогонь і Світло моє! Настали Дні, які нарік Ти Аййам-і-Ха [1] у Книзі Своїй, о Ти, Хто є Цар імен, і наближається піст, тримати який приписало найпіднесеніше Перо Твоє всім у царстві Твого творіння. Молю Тебе, о мій Господи, цими днями і всіма тими, хто в цей час ухопився за нить заповідей Твоїх і міцно тримається рукояті Твоїх напучень, дозволити, аби кожна душа здобула місце при дворі Твоєму й посаду біля одкровення блиску світла Твого лику.
[1 Дні Ха, Вставні Дні.]

Це, о мій Господи, слуги Твої, кого згубні нахили не відвернули від надісланого Тобою у Книзі Твоїй. Вони схилилися перед Твоєю Справою й сприйняли Книгу Твою з такою рішучістю, яка від Тебе походить, і дотримуються того, що Ти призначив їм, і обрали слідування тому, що надіслане Тобою.

Ти бачиш, о мій Господи, як визнають вони і сповідують усе, що Ти відкрив у Писаннях Своїх. Дай їм напитися, о мій Господи, вод вічності Твоєї з долонь Твоєї благодаті. А тоді накресли для них винагороду, призначену тому, хто занурився в океан присутності Твоєї та отримав добірне вино зустрічі з Тобою.

Благаю Тебе, о Ти, Царю царів, Співчутливий до пригноблених, призначити для них благо світу цього і світу прийдешнього. Накресли для них те, що не виявило жодне з твоїх створінь, і прилічи їх до тих, хто обертається навколо Тебе і хто ходить поблизу престолу Твого у кожному з Твоїх світів.

Ти, істинно, Всемогутній, Всезнаючий, Всеобізнаний.

Багаулла (Молитви та роздуми, XLV)

 

Піст



В Кітаб-і-Аґдас сказано: “Ми наказали вам молитися й поститися від досягнення зрілості [15 років]; це визначено Богом, Господом вашим і Господом ваших прабатьків... Подорожуючі, хворі, вагітні й годуючі матері звільнені від посту... Не вживайте їжі й пиття зі сходу до заходу сонця та стережіться, щоб пристрасть не позбавила вас цієї благодаті, що затверджена в Книзі”.

Піст триває з 2 по 20 березня.



Хвала Тобі, о Господи мій Боже! Благаю Тебе цим Одкровенням, завдяки якому темрява перетворилася на світло, і зведений Відвідуваний Храм, і явлена Накреслена Скрижаль, і відкритий Розгорнутий Сувій, надіслати мені і моїм супутникам те, що сподобить нас злетіти в небеса Твоєї позамежної слави та омиє нас від бруду сумнівів, які заважають підозріливим увійти до скинії єдності Твоєї.

Я той, о мій Господи, хто міцно тримається за нить ніжної прихильності Твоєї та вхопився за край шат Твого милосердя і ласки. Признач для мене та моїх любих благо цього світу і світу прийдешнього. А тоді наділи їх Потаємним Даром, що призначив Ти для найóбраніших серед Твоїх створінь.

Це дні, о мій Господи, коли наказав Ти слугам Своїм дотримуватись посту. Благословен той, хто постить виключно задля Тебе і в цілковитому зреченні усього, крім Тебе. Поможи мені та поможи їм, о мій Господи, коритися Тобі і додержуватися заповідей Твоїх. Ти, воістину, маєш владу чинити так, як забажаєш.

Немає Бога, крім Тебе, Всезнаючого, Всемудрого. Всяка хвала Тобі, Господу всіх світів.

Багаулла (Молитви та роздуми, VII)



Слава Тобі, о Господи мій Боже! Це дні, коли наказав Ти всім людям дотримуватися посту, щоб завдяки йому очистили вони душі свої й звільнилися від усілякої прихильності до когось, окрім Тебе, щоб із сердець їх піднеслося увись те, що буде гідним двору Твоєї величності й личитиме місцю одкровення Твоєї єдності. Дозволь, о мій Господи, щоб піст цей став рікою життєдайних вод і приніс таку доброчесність, якою наділив Ти його. Омий з його допомогою серця слуг Твоїх, кому пороки світу не змогли перешкодити звернутися до Твого всеславного Імені і хто залишився байдужим до галасу й метушні тих, хто відкинув Твої найосяйніші знамення, що супроводжують пришестя Твого Явителя, Якого наділив Ти Своєю верховною владою, Своєю силою, Своєю величчю і славою. Це слуги, які, щойно до них долинув заклик, поспішили до Твого милосердя і не трималися осторонь від Тебе через зміни і випадковості цього світу й жодне з людських обмежень.

Я той, о мій Боже, хто свідчить про Твою єдність, хто підтверджує Твою винятковість, хто смиренно схиляється перед проявами Твоєї величності і хто, похиливши обличчя своє, розпізнає пишноту світла Твоєї позамежної слави. Я увірував у Тебе після того, як Ти сподобив мене пізнати Своє Єство, Яке відкрив Ти очам людей силою Твоєї верховної влади й моці. До Нього я повернувся, повністю зрікаючись усіх речей і непохитно тримаючись ниті Твоїх дарів і милостей. Я прийняв Його істину й істину всіх дивних законів і заповідей, надісланих Йому. Я пощуся з любові до Тебе й у відповідності з Твоїм велінням і перериваю піст згідно з Твоєю волею. Не дозволь мені, о мій Господи, бути заліченим до тих, хто, тримаючи піст удень і падаючи ниць перед лицем Твоїм у нічну пору, відкинув Твою істину, не увірував у знамення Твої, заперечував проголошене Тобою і перекручував Твої твердження.

Розкрий же, о мій Господи, очі мої й очі усіх тих, хто шукає Тебе, щоб пізнавати нам Тебе Твоїми власними очима. Це наказ Твій, даний нам у Книзі, що надіслана Тобою Тому, Кого обрав Ти повелінням Своїм, Кого вирізнив Ти для ласки Своєї над усіма Твоїми створіннями, Кого забажав Ти наділити верховною владою Своєю і до Кого Ти поставився з особливою прихильністю, довіривши Йому Послання Твоє до Твоїх людей. Хвала Тобі, о мій Боже, бо милостиво дозволив Ти нам розпізнати Його й підтвердити усе, що було надіслано Йому, й удостоїв нас честі дістатися присутності Того, Кого обіцяв Ти у Книзі Своїй та у Своїх Скрижалях.

Тож бачиш Ти, о мій Боже, як обличчям своїм я повернувся до Тебе, непохитно тримаючись за нить Твого благодатного провидіння і щедрості Твоєї та припавши до краю шат Твоїх ніжних милостей і щедрих благодіянь. Не руйнуй, молю Тебе, сподівань моїх досягти того, що призначив Ти для слуг Твоїх, хто повернувся до Твого двору та до святилища Твоєї присутності і дотримується посту з любові до Тебе. Визнаю, о мій Боже, що все, що походить від мене, є цілковито не гідним Твого владарювання й зовсім не відповідає Твоїй величі. Та все ж благаю Тебе Іменем Твоїм, через яке відкрив Ти Себе у славі Своїх найвідмітніших звань усьому сущому в Одкровенні цьому, яким Ти, через Своє Найосяйніше Ім'я, явив красу Свою, дозволити мені відпити вина Твого милосердя й чистого напою ласки Твоєї, що струмує з правиці Твоєї волі, аби міг я так зосередити свій погляд на Тобі й настільки відсторонитися від усього, крім Тебе, щоб світ цей і все в ньому сприйняв я, мов день скороминущий, який Ти навіть не зволив створити.

А ще молю Тебе, о мій Боже, пролити з небес Твоєї волі й хмар Твого милосердя те, що омиє нас від тлінного смороду наших провин, о Ти, Хто іменує Себе Богом милосердя! Ти, воістину, Найсильніший, Всеславний, Благодійний.

Не відштовхуй, о мій Господи, того, хто повернувся до Тебе, і не дай тому, хто наблизився до Тебе, бути відкинутим геть від Твого двору. Не віднімай надію у прохача, хто благально простягнув руки свої, прагнучи Твоєї благодаті й ласки, та не позбавляй Своїх щирих слуг чудес Твоїх лагідних милостей і ніжної прихильності. Прощаючий і Прещедрий Ти, о мій Господи! Ти маєш владу чинити так, як забажаєш. Усі, крім Тебе, безсилі протистояти одкровенням Твоєї моці, пропащі перед доказами Твого багатства, ніщо у порівнянні з проявами Твого позамежного владарювання і позбавлені усякої сили супроти знаків і знамень Твоєї влади. Де пристановище, крім Тебе, о мій Господи, в якому можу я знайти притулок, і де небеса, куди можу поспішити? Ні, сила Твоєї могутності мені за свідка! Немає захисника, крім Тебе, ніде сховатися, крім Тебе, ніде знайти притулок, крім Тебе. Сподоби мене причаститися, о мій Господи, божественної солодкості Твого спомину й хвали. Клянуся міццю Твоєю! Хто б не причастився такої солодкості, звільниться від усілякої прихильності до цього світу й усього сущого в ньому й поверне лице своє до Тебе, очищений від споминання усіх, крім Тебе.

Тож надихни мою душу, о мій Боже, Твоїм дивним споминанням, щоб міг я прославляти Твоє ім'я. Не залічуй мене до тих, хто, читаючи слова Твої, неспроможний віднайти скритий дар, який за Твоїм повелінням захований там, і який оживлює душі створінь Твоїх та серця Твоїх слуг. Поможи мені, о мій Господи, стати серед тих, кого так зворушили духмяні пахощі, що розносяться у дні Твої, що вони поклали життя свої заради Тебе й поспішили до видовища своєї смерті у своєму прагненні споглядати Твою вроду, жадаючи дістатися Твоєї присутності. І якби хтось перестрів їх на шляху їх, питаючи:”Куди прямуєте ви?”, вони б відказали: “До Бога, Всеволодіючого, Помічника у Небезпеці, Самосущого!”

Провини тих, хто відвернувся від Тебе й пихато виступає перед тобою, не змогли перешкодити їм любити Тебе, і спрямувати до Тебе свої обличчя, і повернутися до Твого милосердя. Це ті, кого благословив Вишній Сонм, кого прославляють жителі неминущих Міст, а крім них ще й ті, на чиєму чолі Твоє найпіднесеніше перо накреслило: “Це люди Бага. Завдяки їм розлився блиск світла проводу”. Так було визначено Твоїм наказом і волею Твоєю у Скрижалі Твого нескасовного повеління.

А тому проголошуй, о мій Боже, їх велич і велич тих, хто при житті або ж після смерті обертається навколо них. Наділи їх тим, що визначив Ти для праведників з-поміж твоїх створінь. Здатен Ти чинити все. Немає Бога, крім Тебе, Всевладного, Помічника у Небезпеці, Всемогутнього, Найщедрішого.

Не клади кінець ані постам нашим цим постом, о мій Господи, ані завітам, які учинив Ти цим завітом. Прийми усе, що творимо ми з любові до Тебе і в бажанні догодити Тобі, та усе, чого ми не зробили через залежність від своїх згубних і порочних пристрастей. Потім сподоби нас непохитно пристати до Твоєї любові і Твого благовоління та вбережи нас від кривди тих, хто зрікається Тебе й відкидає Твої найяскравіші знамення. Ти справді Господь світу цього й світу прийдешнього. Немає Бога, крім Тебе, Піднесеного, Верховного.

Звеличуй, о Господи мій Боже ,Того, Хто є Первинна Точка, Божественна Таїна, Невидима Сутність, Джерело Божественності й Явлення Твоєї Світлості, через Кого прояснилося все знання минулого і все знання майбутнього, через Кого перли Твоєї скритої мудрості були видобуті й відкритий секрет Твого заповітного Імені, Кого призначив Ти Провісником Того, через Чиє Ім'я Букви слова “Будь” були скріплені воєдино, через Кого надсилаються велич Твоя, Твоя верховна влада і Твої слова, і чітко встановлюються Твої закони, і поширюються Твої знамення, і запроваджується Слово Твоє, через Кого розкрилися серця обранців Твоїх, і все суще на небесах і на землі зібралося докупи, Кого Ти нарік Алі-Мухаммадом у царстві Твоїх імен і Духом Духів у Скрижалях Твого нескасовного повеління, Кому присвоїв Ти Своє власне звання, до Чийого імені Твій наказ і сила Твоєї моці примусили повернутися всі інші імена, і в Кому призначив Ти Своїм ознакам і званням здобути остаточну завершеність. Йому також належать ті імена, які приховані у Твоїх бездоганних скиніях, у Твоєму невидимому світі і в Твоїх освячених містах.

Звеличуй також тих, хто увірував у Нього і Його знамення й повернувся до Нього, з-поміж тих, хто підтвердив Твою єдність у Його останньому Явленні – Явленні, яке Він згадав у Своїх Скрижалях, і Книгах Своїх, і Писаннях Своїх, і в усіх дивних віршах і схожих на самоцвіти твердженнях, що зійшли на Нього. Це те саме Явлення, Чий Завіт Ти наказав Йому утвердити, перш ніж утвердив Він Свій власний Завіт. Він Той, Кому підносив хвалу Байян. У ньому прославлялася Його доcконалість, і запроваджувалась Його істина, і проголошувалась Його верховна влада, і довершувалась Його Справа. Блажен, хто повернувся до Нього і виконав Те, що Він повелів, о Ти, Хто є Господь слів і Бажання усіх, хто розпізнав Тебе!

Хвала Тобі, о мій Боже, бо поміг Ти нам упізнати й возлюбити Його. Тому благаю Тебе Ним і Тими, хто є Джерелами Твоєї Божественності, і Явленнями Твоєї Світлості, і Скарбницями Твого Одкровення, і Вмістилищами Твого натхнення – сподоби нас служити Йому і слухатися Його, і дозволь нам стати помічниками Його Справи і позбавителями від Його ворогів. Владен Ти творити так, як забажаєш. Немає Бога, крім Тебе, Всемогутнього, Всеславного, Того, Чиєї допомоги шукають усі люди!

Багаулла (Молитви та роздуми, LVI)



Це, о мій Боже, дні, коли повелів Ти слугам Своїм дотримуватися посту. Ним прикрасив Ти вступ до Книги Твоїх Законів, явленої Твоїм створінням, й оздобив Вмістилища Твоїх заповідей в очах усіх на Твоїх небесах й усіх на Твоїй землі. Ти наповнив кожну годину цих днів особливою чеснотою, незбагненною для всіх, окрім Тебе, Чиє знання охоплює усе суще. Ти також призначив кожній душі частку цієї чесноти відповідно до Скрижалі Твого повеління й Писань Твого нескасовного присуду. А ще кожен лист цих Книг і Писань Ти віддав кожному з народів і племен земних.

Для Своїх палких прихильників Ти, згідно зі Своїм повелінням, приберіг на світанку кожного дня чашу Твого поминання, о Ти, Правитель над правителями! Це ті, кого так оп'янило вино Твоєї розмаїтої мудрості, що покинули вони свої ложа у жаданні своєму піднести хвалу Тобі й прославити Твої чесноти й відкинули сон у бажанні наблизитися до Твоєї присутності й причаститися Твоєї щедрості. Очі їх повсякчас повернуті до Твоєї ніжної прихильності, а лиця спрямовані до Джерела Твого натхнення. Тож пролий на нас і на них із хмар Твого милосердя те, що личить небесам Твоєї Щедрості й благодаті.

Хвала Імені Твоєму, о Мій Боже! Це година, коли відімкнув Ти браму щедрості Твоєї перед лицями Своїх створінь і широко прочинив ворота Свого ніжного милосердя для всіх жителів Твоєї землі. Благаю Тебе усіма тими, чия кров була пролита на Твоїй стезі, хто в своєму прагненні до Тебе звільнився від усілякої прихильності до когось із Твоїх створінь, хто був так зачарований солодкими пахощами Твого натхнення, що всі до останнього члени тіла його оспівували хвалу Тобі й тремтіли від Твого споминання – не віддаляй від нас непорушно Тобою визначене у цьому Одкровенні – Одкровенні, сила якого змусила кожне дерево виголошувати те, що Неопалима Купина колись проголосила Мойсею, Який спілкувався з Тобою, Одкровенні, яке змусило кожен найдрібніший камінець знову сповнитися хвалою Тобі, так само, як камені славили Тебе у дні Мухаммада, Друга Твого.

Це ті, о мій Боже, кому Ти милостиво дозволив потоваришувати з Тобою й спілкуватися з Тим, Хто є Відкривачем Твоєї Сутності. Вітри Твоєї волі кидали їх по світу, аж поки Ти не зібрав їх докупи у затінку Своєму й поміг їм увійти до Твого двору. Тепер завдяки Тобі перебувають вони у пристановищі шатра Твого милосердя, тож поможи їм також досягти того, що неодмінно відповідатиме такому величному положенню. Не допусти, о мій Господи, щоб були залічені вони до тих, хто, удостоївшись наближення до Тебе, не бариться розпізнати Твій лик і хто, зустрічаючись із тобою, позбавлений Твоєї присутності.

Це ті зі слуг Твоїх, о мій Господи, хто увійшов з Тобою до цієї Найвеличнішої В'язниці, хто тримав піст в її стінах відповідно до того, що Ти призначив їм у Скрижалях Твого повеління й Книгах Твого наказу. Тож надішли їм те, що повною мірою очистить їх від усього ненависного Тобі, щоб змогли вони стати цілковито відданими Тобі й назавжди відректися від усіх, крім Тебе.

А тоді ороси нас, о мій Боже, тим, що відповідає Твоїй благодаті та личить Твоїй щедрості. Потім сподоби нас, о мій Боже, жити у споминанні Тебе й померти в любові до Тебе, і наділи нас даром Твоєї присутності в усіх майбутніх світах, світах незбагненних для всіх, крім Тебе. Ти наш Господь і Господь усіх світів, і Бог усього сущого на небесах і на землі.

Ти бачиш, о мій Боже, що випало Твоїм любим у дні Твої. Свідком мені пишнота Твоя! Голосіння Твоїх обранців розноситься по Твоєму царству. Декого невірні обплутали своїми тенетами у краю Твоїм, перешкоджаючи їм наблизитися до Тебе й увійти до двору слави Твоєї. Іншим вдалося зустрітися з Тобою, та їм не дають побачити лик Твій. Деякі у їх великому прагненні подивитися на Тебе й увійти до Твого двору отримали таки допуск, та все ж вони дозволили завісам уявлень Твоїх створінь і кривді, вчиненій гнобителями з-поміж Твого народу, стати між ними й Тобою.

Це година, о мій Господи, якій призначив Ти перевершити будь-яку іншу годину і яку присвятив найобранішим з-поміж Твоїх створінь. Благаю Тебе, о мій Боже, Твоєю Сутністю і ними – признач протягом цього року те, що прославить Твоїх коханих. А ще повели у рік цей те, що сподобить Денну Зорю Твоєї сили яскраво світити над обрієм Твоєї слави й осявати Твоєю верховною міццю увесь світ.


Даруй перемогу Справі Своїй, о мій Господи, й попри ворогів Своїх. Тоді накресли нам усе добре у цьому житті й житті майбутньому. Ти є Істина, Той, Хто знає потаємне. Немає Бога, крім Тебе, Вічно Прощаючого, Всещедрого.

Багаулла (Молитви та роздуми, LXXXV)



Благаю тебе, о мій Боже, Твоїм могутнім Знаменням та одкровенням благодаті Твоєї серед людей – не відкидай мене від брами міста Твоєї присутності та не розбивай надій, які пов'язав я із проявами благодаті Твоєї серед Твоїх створінь. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.


Благаю Тебе, о мій Боже, Твої найсолодшим Голосом і найпіднесенішим Словом – ще ближче приверни мене до порогу Твоїх дверей і не дай мені віддалитися геть від затінку Твого милосердя та шатра Твоєї щедрості. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, блиском осяйного чола Твого та яскравістю світла Твого лику, що сяє з горішнього обрію, – приваб мене пахощами Твоїх шат і напої мене добірним вином Твого мовлення. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, волоссям Твоїм, що лине по обличчю Твоєму так, наче Твоє найпіднесеніше перо лине по сторінках Скрижалей Твоїх, проливаючи мускус скритих значень на царство Твого творіння, – підніми мене на служіння Справі Твоїй, щоб не відступив я і не зважав на намовляння тих, хто заперечує знамення Твої та відвертається від Твого лику. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, Іменем Твоїм, яке зробив Ти Царем Імен, яким зачарувалося все суще на небесах і все суще на землі, – дай змогу мені споглядати Денну Зорю Твоєї Краси й відпити вина Твого мовлення. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, Скинією величі Твоєї на верховних шпилях і Шатром Одкровення Твого на височенних кручах – люб'язно поможи мені чинити бажане волі Твоїй і виявлене Твоїм наміром. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, Красою Твоєю, яка сяє над видноколом вічності, Красою, перед якою, як тільки вона виявляє себе, схиляється у поклонінні царство краси, величаючи її бучними гімнами, – дозволь мені померти для всього, що мені належить, і жити для того, що Твоїм є. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому та у світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, Проявом Твого Імені, Найкоханіший, Яке спопеляє серця тих, хто любить Тебе, й завдяки Якому душі всіх, хто перебуває на землі, зринули увись, – поможи мені спом'янути Тебе серед створінь Твоїх і прославити Тебе серед народу Твого. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому й світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, шелестом Божественного Дерева Лотос і шепотінням вітерців Твого мовлення у царстві Твоїх імен – відсторони мене від усього ненависного Твоїй волі й наблизь мене до положення, де засяяв Той, Хто є Світанок Твоїх знамень. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому й світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, Буквою, яка, щойно долинувши з уст Твоєї волі, змусила океани вирувати, вітри дути, плоди з'явитися, дерева буяти, усі сліди минулого щезнути, й усі завіси – розірватися на шматки, а тих, хто відданий тобі, поспішити до світла лику Господа свого, Нескутого – повідай мені те, що сховано у скарбницях Твоїх знань і скрито у вмістилищах Твоєї мудрості. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому й світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, полум'ям Твоєї любові, що зігнала сон з очей Твоїх обранців, і їх спомином і прославлянням Тебе у світанкову годину – залічи мене до тих, хто досяг надісланого Тобою у Книзі Твоїй та виявленого Твоєю волею. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому й світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, світлом лику Твого, яке подвигло наближених до Тебе прийняти стріли Твого повеління, а відданих Тобі зустріти мечі Твоїх недругів на стезі Твоїй – припиши мені найпіднесенішим Пером Твоїм те, що приписав Ти довіреним Своїм та Своїм обранцям. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому й світі прийдешньому.

Благаю Тебе, о мій Боже, Іменем Твоїм, через яке прислухаєшся Ти до заклику тих, хто любить Тебе, й до зітхань тих, хто прагне Тебе, й плачу тих, хто удостоївся близького доступу до Тебе, й стогону тих, хто відданий Тобі, і через яке виконав Ти бажання тих, хто пов'язав із Тобою сподівання свої, й сповнив прагнення їх благодаттю Твоєю і Твоєю ласкою, й Іменем Твоїм, через яке океан прощення нахлинув перед ликом Твоїм, а хмари щедрості Твоєї пролилися дощем на слуг Твоїх – накресли кожному, хто повернувся до Тебе і дотримується приписаного Тобою посту, винагороду, що призначена тим, хто не говорить без дозволу Твого і хто відмовився від усього, чим володіє, на стезі Твоїй та заради любові Твоєї.

Благаю Тебе, о мій Господи, Тобою Самим і знаменнями Твоїми, і чіткими знаками Твоїми, і сяючим світлом Денної Зорі Твоєї Краси, і Гілками Твоїми – прости провини тим, хто міцно тримається законів Твоїх і виконує те, що Ти приписав їм у Книзі Твоїй. Ти бачиш, о мій Боже, як тримаюсь я Імені Твого, Пресвятого, Найяснішого, Наймогутнішого, Найвеличнішого, Всевишнього, Преславного, і пригорнувся до краю вбрання, до якого пригорнулися всі у світі цьому й світі прийдешньому.

Багаулла (Молитви та роздуми, CLXXVII)

 

Нау-Руз


(Нау-Руз, 21 березня, – перший день року багаї)

Хвала Тобі, о мій Боже, що призначив Ти Нау-Руз святом для тих, хто дотримувався посту заради любові до Тебе й відмовлявся від усього, що ненависно Тобі. Дозволь, о мій Господи, щоб полум'я Твоєї любові й жар від посту, приписаного Тобою, запалив їх у Справі Твоїй, і сподоби їх співати хвалу Тобі й Твоє споминання.

Ти прикрасив їх, о мій Господи, візерунком посту, призначеного Тобою, тож прикрась їх, благодаттю й щедрою ласкою Твоєю, також візерунком Твого прийняття. Адже усі діяння людей залежать від Твого схвалення і визначаються Твоїм повелінням. Якщо забажаєш Ти вважати того, хто порушив піст, одним з тих, хто його дотримувався, така людина буде залічена до тих, хто постився споконвіку. А якщо забажаєш Ти постановити, що той, хто тримав піст, порушив його, людина та буде зарахована до тих, хто заплямував порохом Шати Одкровення Твого і хто геть віддалився від прозорих вод цього живого Водограю.

Ти Той, завдяки Кому було піднято стяг із написом “Достославний Ти у діяннях Твоїх”, і розгорнуто знамено зі словами “Слухаються Тебе у повелінні Твоєму”. Сповісти про це положення Своє, о мій Боже, слуг Своїх, аби дізналися вони, що довершеність усіх речей залежить від Твого веління й слова Твого, а гідність кожного вчинку визначається Твоїм дозволом і схваленням Твоєї волі, і визнали, що стерно правління справами людськими в руках Твоєї прийнятності й заповіді Твоєї. Повідом їх, що ніщо не здатне відгородити їх від Твоєї Краси у дні ці, коли Христос виголошує: “Усе панування Твоїм є, о Ти, Породителю Духу (Ісуса)”, а друг Твій (Мухаммад) промовляє: “Слава Тобі, о Ти, Найкоханіший, що відкрив ти Красу Свою і накреслив обранцям Своїм те, що сподобить їх досягти місця одкровення Всевишнього Імені Твого, від якого заридали усі народи, окрім тих, хто відрікся від усього, крім Тебе, й повернувся до Того, Хто є Відкривачем Тебе і Явленням Твоїх ознак”.

Той, Хто є Гілкою Твоєю, й усе Твоє товариство, о мій Господи, переривають сьогодні піст, витримавши його у межах Твого двору, прагнучи догодити Тобі. Признач Йому, їм і всім, хто увійшов до Твоєї присутності у дні ті, все добре, що передбачив Ти у Книзі Своїй. А тоді наділи їх тим, що принесе їм користь у житті цьому й житті потойбічному.

Ти, воістину, Всезнаючий, Всемудрий.

Багаулла

 

 

Наш адрес и телефон

 

03062, г.Киев, пер.Щербакова, 1-б
тел. 427-07-95,
Адрес электронной почты защищен от спам-ботов. Для просмотра адреса в вашем браузере должен быть включен Javascript.
Отправить сообщение
Страничка на Facebook